Читати книгу - "Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі"

голос. – Затримати їх живими чи мертвими!

– Як я й казав, – Захарія перезирнувся з Патріком в той самий момент, коли ліфт з дзенькотом відчинився.

– Он вони! А ну стійте, паскуди! – заволав високий кремезний чолов’яга, вибігаючи з боку парадних сходів. В його руках зблиснув меч. Це був геть не патрульний ловець, як вони вважали раніше. Він стрімголов кинувся до мисливців, а двоє його напарників з останніх сил старалися не відставати.

Орфей заштовхав Патріка, Софі і Захарію в ліфт.

– Знайдіть голомозого вискочку, а з цими клоунами ми впораємося самі, – він натис на кнопку першого поверху, і вистрибнув з кабінки, метнувшись до Іви.

– Я колись його приб’ю, – Патрік з усіх сил стукнув по зачинених дверях.

Софі тривожно спостерігала за найкращим другом. Захарія мовчав, не знаючи, що сказати. Ліфт плавно рухався вниз… Чотирнадцятий поверх… Тринадцятий… Дванадцятий… Кабінка здригнулася від раптової зупинки.

– Що за чортівня? – ловець вхопився за перила, збитий з ніг новим поштовхом.

Надірваний скрегіт долинув згори, з шахти, і вже наступної миті ліфт каменем полетів вниз. Софі відчула, як залоскотало у шлунку. Крик застряг десь у горлі, і вона тільки міцніше притислась до стінки. На спині виступив холодний піт. Вільне падіння з дванадцятого поверху в металевій коробці – далеко не найкраще проведення часу.

Від неминучої смерті їх врятував запасний трос. Ліфт зупинився так само різко, як і зірвався. Софі відкинуло прямо на Захарію, і вони вдвох впали на підлогу. Патрік теж не зміг встояти і звалився поряд.

– Я прикінчу кожного Патріота, який потрапить мені на очі, – повільно піднімаючись, простогнав мисливець. Зашипівши від болю, він вхопився за забите плече і почав обережно його розтирати.

– Можеш не дякувати, мені подобається бути твоїм матрацом, – здавлено прохрипів Захарія, відкидаючи з обличчя волосся Софі. Вона відсторонилася від нього, перекотившись на підлогу. Кожен м’яз нив від напруження, а в грудях страшенно пекло – здавалося, Софі забула, що таке дихати.

Патрік обережно переступив її, підійшовши до панелі поряд з дверима.

– Прекрасно! Ці кляті лампочки працюють, навіть коли ти летиш до бісової матері… Ми в підвалі… Зак, допоможи відчинити.

Хлопці насилу привідкрили важкі металеві двері, виявивши, що більшу половину виходу перекривала стіна шахти. Внизу утворилась щілина, в яку Софі прошмигнула раніше, ніж хлопці встигли щось сказати.

Назвати місце, де вони опинилися, підвалом, було не зовсім вірно, воно

більше нагадувало склад з численними рядами стелажів, на яких громадилися чаклунські знаряддя, старовинні сувої і моторошні знаряддя тортур, більшості з яких Софі не змогла придумати застосування.

– Нагадай-но мені, чия це була ідея попхатися в портал? – Захарія останнім виліз із ліфту.

Патрік вимучено посміхнувся:

– Моя… Але звідки ж я знав, що ви погодитесь.

Софі підійшла до масивного дерев’яного столу, і вихопила перший-ліпший сувій. Окрім пентаграм та потворних малюнків, вона не зрозуміла ані слова – все було написано незнайомою їй мовою. Тексти, скоріше за все, були віршами, принаймні, візуально вони були записані у віршованій формі.

– Майстри, – прошепотіла вона, йдучи вздовж рядів. Розгледівши обрис дверей в кінці приміщення, дівчина й не думала зупинятися. – Хто такі ці Майстри? – питання було адресовано ловцю, який, на відміну від мисливців, був куди більш проінформований щодо маячні, в яку їх втягнув міністр.

– Уявлення немаю, – Захарія стенув плечима. – Якщо вони знайшли книгу Семаеля, і змогли її прочитати – це не явно не звичайні демони… Ну, принаймні, вони не з Дна.

– Та що ти можеш знати про Дно? – фиркнула Софі.

– Ти недооцінюєш ловців. Те, що ми не випендрюємося, як круті мисливці за головами, не означає, що ми нічого не знаємо!

– Невдала компанія для таких коментарів, Зак, – насупившись, нагадав Патрік.

Софі тим часом прочинила двері і завмерла на порозі, не наважуючись зробити перший крок – попереду була цілковита темрява. Дівчина з острахом злегка висунулася і провела рукою по стіні, намагаючись намацати вимикач, але нічого подібного й близько не знайшла.

Патрік, відсунувши її, визирнув у пітьму:

– Це єдиний вихід звідси. І він мені зовсім не подобається…

– Давайте спробуємо, – Захарія хотів було першим пройти, але Софі не пустила його.

– Ми ж не знаємо, що там… Може, пошукаємо ліхтар?

Ловець зміряв її здивованим поглядом.

– Тільки не кажи, що ти боїшся темряви, – сказав він зі звичною усмішкою.

– Ні. Краще подумай, що може в ній ховається. Або хто… – Дівчина на мить замовкла, і сковтнувши, додала. – Наче ти не боїшся ось так, наосліп, йти невідомо куди...

Захарія потягнувся за мечем зі словами:

– Я що, по-твоєму, схожий на ідіота, який нічого не боїться?

– Ну, як тобі сказати…

Патрік дістав зброю.

– Так… Йдемо повільно. Дуже повільно! – сказав він і ступив уперед.

– Софі, дай руку, – ловець простягнув долоню.

– Це не обов’язково.

– Впевнений, ти помиляєшся.

– Та невже?

– Пітьма тривожить тебе, хоч ти й намагаєшся це приховати. Я можу допомогти…

Софі співчутливо глянула на нього.

– Ти в ліфті головою не забився? Плетеш бозна-що.

– Ей! Мені ще довго вас тут чекати? – роздратовано покликав Патрік. Софі міцніше стиснула зброю, і зникла у темряві.

Крок за кроком вперед – і світло з прочинених дверей все більше перетворювалося на маленьку цятку. Непроглядна темінь тиснула з усіх боків, немов прилипаючи до тіла. В повітрі повис важкий запах сирості. Софі не чула нічого, окрім власного дихання і прискореного серцебиття. Патрік повинен був бути попереду, на відстані витягнутої руки, але її пальці ловили лише повітря.

– Софі, ти як? – почувся поблизу голос Захарії.

– Прекрасно.

– Брешеш.

– Заткнися.

У темряві зникало відчуття часу, простору і реальності загалом. Дівчина, скільки не озиралася, вже не змогла знайти навіть натяку на кімнату, з якої вони прийшли – тепер можна було тинятися тут, доки не виб’єшся з сил, так і не знайшовши виходу.

– Патрік? – тихо покликала вона.

– Я тут, Софі, я тут. – пролунав його голос зліва. – Продовжуй йти зі мною.

Ловець хмикнув і почав насвистувати якусь мелодію. Дівчина прислухалася, і зненацька зупинилася. Зак налетів на неї, і чортихнувшись, замовк.

– Що це за пісня? – видихнула вона. – Я вже чула її раніше.

– Ти ніде не могла