Читати книгу - "Сердечна терапія"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 66
Перейти на сторінку:
права на особисто-жіноче ставлення до «пацієнта» та його проблеми, на яке так часто сподівалися дами. «Не мала права...» А хіба вона мала право докопуватися до подробиць чужої історії?! Чи нехай так, хіба мала право, дізнавшись правду, звернутися не до Антоніни, а до Ігоря? Ось вона — відправна точка її непрофесійності, її провини! Чому, чому, коли та «Соня» луснула, мов мильна булька, Яна не повідомила про це пані професорову, щоб заспокоїти?! Адже всі «пацієнти» прагнуть саме відновлення втраченої ними душевної рівноваги.

Яна лежала із заплющеними очима у великій лікарняній палаті й картала себе, доскіпуючись чесної відповіді. Вона дошукувалася моменту, коли відчула спочатку віртуальну, а потім і реальну симпатію до цього дивного однолюба, який прожив понад тридцять років під прицілом пильної жіночої оптичної гвинтівки. Його завжди готова до війни дружина твердо знала, що всі мужики козли і що свого козла треба годувати вдома капустою досхочу, аби його нудило від вигляду капусти за парканом. Чи міг сучасний чоловік бути настільки сліпим і таким відданим одній жінці? Невже він за стільки років не відчув фальші в стосунках? Чи просто вірив у те, в що хотів вірити, як більшість «пацієнток», у яких раптом відкрилися очі, і в одну мить обвалився весь звичний світ, світ їхніх ілюзій...

Після такого суворого допиту себе самої Яна вже не мала сумніву, що пан професор Ігор Соломатін дуже і дуже їй симпатичний. І як людина, і як мужчина, і як те, чого в її житті ніколи не може бути.

34

Два коротких святкових дні вдома пролетіли, як дві години, і зранку другого січня Олександра вже була зібрана в дорогу. Стася залишалася ще майже на два тижні, але при цьому продовжувала свої тренування. Дідусь навіть прилаштував до стіни у вітальні звичайної п’ятиповерхівки горизонтальну палицю, зроблену з нового довгого держака для граблів, який іще пахнув свіжою деревиною. Дід спеціально вибрав його в садово-господарчому павільйоні на ринку: гладкий, без зазублин, ще й відшліфував наждачним папером, хотів навіть пофарбувати чи покрити лаком, але Стася запротестувала, бо така деревина була приємнішою на дотик. Поки мама збирала речі, дівчинка ввімкнула магнітофон, стала до свого «станка», випрямила спинку, підняла голову, виструнчилася і почала робити спеціальні вправи, до яких звикла у балетній школі. Дідусь, читаючи в кріслі газету, позирав на малу балерину, захоплену своєю справою, а бабуся, завмерши в дверях, обіперлася об одвірок і витерла нишком сльозу.

Олександра вмовила рідних не проводжати її на автовокзал і обнялася-розпрощалася з усіма вдома. Скільки тої їзди? П’ятнадцять хвилин маршруткою — і на місці. Але вийшло трохи інакше. Поки Олександра тупала по снігу ногами та виглядала на зупинці мікроавтобус, біля неї пригальмували сині «Жигулі» і з приспущеного вікна хтось несподівано гукнув:

— Шурко, невже це ти?!

Жінка нахилилася, щоб зазирнути в машину, і побачила свого колишнього однокласника Василя.

— Ого! Несподіванка! — вигукнула вона.

— Куди їдеш? Знову на столицю? Сідай, підкину хоч до вокзалу!

Олександра, вагаючись, іще раз глянула вздовж вулиці: маршрутки все не було, а ноги вже змерзли. Не сказати, що вона дуже зраділа цій несподіваній зустрічі, але зважаючи на те, що вокзал не так уже й далеко, чом би не скористатися пропозицією?

— У мене он сумка, — кивнула на лавочку при зупинці жінка.

— То постав її на заднє сидіння! — відповів Василь, не рухаючись з місця.

Олександра так і зробила, хоч і проскочила в неї думка, чом би Василю їй і не допомогти. Вже в салоні авто, якщо можна так назвати нутрощі старих, зачуханих, брудних і подертих «Жигулів», вона відчула, що від однокласника тхне алкоголем.

— Ти що, Васю, з глузду з’їхав?! Чого це ти ганяєш напідпитку?

— Так Новий рік же, Шурко! Це ж святе! Не переймайся, у нас тут взагалі тверезих рідко знайдеш! Ти думаєш, водій маршрутки не освіжив голову зранку після свят? Ха! — і він ляснув Олександру по коліну.

— Придурок ти, Васько! А був же славний хлопець, рукатий, головатий... — зітхнула Олександра і про всяк випадок вхопилася за ручку на дверях, бо на поворотах нечищених вулиць машину заносило.

— А що ж ти знайшла кращого, як я був такий славний, га?! — знову завів своєї Василь. — Може, ти мені все життя перекроїла тоді, Шурко-Шанель! Не пара тобі був? То чим твій покійничок був кращим? Бач, як кінчив, і хіба варто було задля цього так далеко їхати? А я, диви, ще живий. То, може, зробиш заміну футболістів у команді, а, Шурко? Самій же, мабуть, важко доньку ростити?

— Зупини.

— Що?!

— Зупини, кажу!

— Знов не підходжу? Не той хвасон?! Ще не обтесало тебе життя? Думаєш, окрутиш якогось олігарха на базарі? Та на хріна ти йому?! На хріна ми всі в тому Києві?! Я ж там був, спробував. Раби ми там, вонючі раби, не люди!

— А тут ти хто — цар?! Зупини, кажу! — Олександра клацнула ручкою дверцят.

— Ну й котися! Знаю, де ти там працюєш! На Окружній, мабуть! — це вже донеслося до Олександри, коли вона ступила в мокрий сніг між проїжджою частиною й тротуаром і грюкнула дверима.

Машина зірвалася з місця і нерівно помчала вперед. Щоки Олександри палали, серце калатало. Вона ступила на тротуар, обстукала ноги, глянула, як віддаляються сині «Жигулі», і раптом аж зойкнула — адже в руці була лише невеличка сумочка, а її велика дорожня сумка зникла за рогом на задньому сидінні Василевої машини.

«Оце під’їхала! — взялася за скроні жінка. — Що ж тепер робити?!» Вона глянула на годинник. До відправлення автобуса залишалося півгодини. Був би тверезим — згадав би, повернувся, але зараз, іще й роздратований, — навряд. Олександра підвела очі до сірого, обважнілого хмарами неба, потім роздивилася навколо: три- і п’ятиповерхові сумні будинки, притрушені снігом автівки, кілька кіосків із цигарками та скромним набором продуктів і напоїв на майже порожній вулиці. Олександра пройшла метрів п’ятнадцять уперед і присіла на лавочку при іржавій, зруйнованій, іще радянській зупинці. Взялася за залізну трубу, долоня відчула через рукавичку її недружній холод. Жінка втомлено зітхнула, і сльози покотилися щоками.

«Оце тобі й кохання! От уже козел... Самотню жінку образити легко...» — схлипнула вона, але раптом зібралася з силами, витерла очі, ніс, вдихнула, різко видихнула і рвучко пішла до краю дороги — назустріч їхала

1 ... 40 41 42 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сердечна терапія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сердечна терапія"