Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Припинити, – роздратовано кинув наставник. – Чи вам стало нудно? То я можу додати кілька цікавих завдань.
– Я просто запропонував Сергію піти першому, як належить лідеру, – тон Андрія сочився неприкритим сарказмом.
Сергій вирішив не влаштовувати знову сутичок, відійшов від хлопця і впевнено попрямував до стіни амбару. Чи то був упевнений у своїй правоті, чи то надто гордий, щоб визнати протилежне.
– Лілі, ти не могла б… – почав було Міша, але затнувся, підбираючи слова.
– Із задоволенням, – картинно радісно протягла дівчина і просто-таки підстрибом попрямувала до Сергія. – Мені якраз треба було використати накопичену енергію.
Пам'ятаючи її вчорашнє виснаження, я дуже сумніваюся у цьому. Але судячи з усього, хлопцеві потрібна була підстраховка, і Лілі це чудово розуміла.
Стоячи поруч, так що їхні плечі торкалися один одного, хлопець з дівчиною виглядали дуже зосереджено. Першою почала діяти Лілі. Вона підняла руки долонями вперед. Я намагалася уважно спостерігати за тим, що відбувається. Мій зір був напружений настільки, що я майже бачила порошинки в повітрі. І ось через секунду я розрізнила ледь вловиме фіолетове сяйво навколо них. Це стало такою несподіванкою, що від радості я здригнулася всім тілом. Природно, тут же видіння розтануло, але зосередивши погляд, я знову змогла побачити цей захисний бар'єр.
Далі в роботу вступив Сергій. Він лише трохи підняв праву руку і, зображуючи невизначені жести, вдивлявся в стіну амбару. Його кисть крутилася то за годинниковою стрілкою то проти, пальці повільно переміщалися то вправо, то вліво.
Я відірвала погляд від руки хлопця та подивилася на обличчя «колег». Сергій був дуже зосереджений, а Лілі уважно спостерігала за маневрами шукача. Іноді вона злегка заперечливо хитала головою або хмурила брови, але це було скоріше мимоволі. Сергій цього навіть не помічав, а дівчина не заважала і не намагалася втрутитися.
Загалом минуло десь хвилин п'ять. Процес уже встиг добряче мені набриднути, все одно я не розуміла, що вони роблять. Нагадувало древній ритуал виклику дощу. Хоча це було б навіть цікавіше. Шамани хоч танцюють і в бубон б'ють, а ці стоять нерухомо і лише Сергій трохи ворушить рукою.
Коли я намагалася стримати вже друге позіхання, картина різко змінилася. Ось ми всі спокійно стояли навколо стіни амбару, а наступної секунди, ніби шалений порив вітру з силою відштовхнув нас назад. Цей потік енергії пройшов крізь мене, залишивши холод і тремтіння всередині. Хлопці-шукачі зробили кілька кроків назад для підтримки рівноваги. Я помітила, як Андрій лише злегка похитнувся і переступив з ноги на ногу. А ось я полетіла б на землю, якби Міша, що стояв позаду, не притримав мене за плечі. Здається, його цей викид зовсім не зачепив.
Очі різко метнулися в пошуках Лілі та Сергія. Ми стояли на пристойній відстані від стіни, а хлопець з дівчиною були прямісінько перед нею. Вони знаходились на тому самому місці в оточенні бар'єру. Зараз мені не треба було вдивлятися у простір, щоб бачила захист, створений відьмою. Купол навколо них світився дуже яскраво і злегка пульсував. Він їх захистив. Тільки завдяки цьому вони досі цілі й неушкоджені.
Я зірвалася з місця та підбігла до Лілі. Дівчина виглядала як завжди: спокійна та усміхнена. Вона ніби і не звернула уваги на пастку, але я побачила як вона, відвернувшись, прикрила на кілька секунд повіки.
– Шкода, звісно, що тебе не довбонуло вибуховою хвилею, але моральне приниження теж зійде, – задоволено протягнув Андрій.
Сергій, що стояв праворуч від Лілі, було смикнувся у бік хлопця, але вчасно вгамувався. Його обличчя скривилося від злості, і він майже прошипів:
– Побачимо, що в тебе вийде. Є шанс, що і твій замок виявиться обманкою.
Андрій лише весело хмикнув. Його образ легковажного хлопця нікуди не подівся, але в очах явно горіли вогники передчуття. З широкою посмішкою він попрямував до того ж місця біля стіни амбара, а Сергія навпаки пішов до решти присутніх. Проходячи повз, хлопці напружено провели один одного поглядами.
Біля ймовірного входу в петлю, Андрій став значно серйознішим. Лілі підійшла впритул до нього, як раніше стояла з Сергієм.
– Е-е-е ні, крихітко, – голос шукача нагадував задоволене муркотіння кота. – Якщо я промахнувся – краще мене вдарить сплеск енергії, ніж я ховатимуся під спідницю маленькій відьмочці, – він промовив це настільки голосно, що почули б всі навіть без суперслуху. А потім, нахилившись до самого вуха Лілі, пошепки додав: – Хоча я б не відмовився забратися під спідницю такій відьмочці.
Я стояла надто близько й розчула кожне слово. Той тембр та інтонація, якою це було сказано, змусили навіть мене почервоніти. Лілі змірила Андрія оцінюючим поглядом, а потім із широкою усмішкою заявила:
– Не перегинай палицю, хлопчик. Якщо тебе не огріє пасткою, з цим завиграшки впораюся я.
За нашими спинами почулися схвальні вигуки від групи шукачів (так, це вони теж чули). Але Андрій, на диво, виглядав задоволеним відповіддю дівчини. Відкинувши довге волосся, Лілі розвернулась, взяла мене за руку і повела до решти юнаків на достатню відстань від амбара.
Хлопець не гаяв часу: відразу приступив до відкриття замку. Він підніс обидві руки впритул до рівної поверхні стіни і почав здійснювати випади руками. Ось тільки це зовсім не було схоже на те, що робив Сергій. Рухи Андрія були різкі, швидкі та уривчасті. Я не встигала навіть стежити за його руками. Він крутив кисті та пальці в різні боки, вів в один бік, а потім робив один короткий різкий рух у протилежний, то взагалі скидав руки вгору, ніби боячись обпектися. В один з таких моментів з різних боків почулася приглушена лайка, а Лілі зробила півкроку до мене і я побачила, як довкола нас замерехтіло повітря – дівчина створила захисне закляття.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть для чайників, Літа Най», після закриття браузера.