Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

- Стривайте... Що за дурниці? Я не збираюся нікуди їхати.

- Тобі важко чи що? Чи зайнята? - його голос раптом став по-діловому серйозний. Наче готовий був негайно примчати та вирішити всі питання.

- Ні, але...

- Тоді приїжджай. Макс зрадіє. Невже нормально, коли людина на свій день народження сидить похмура та тупо напивається?

- Ні, але... Чому ви вирішила, що моя поява щось змінить?

- Закладемося? - знову змінилася інтонація співбесідника, перетворюючись на насмішку.

Після цілковитого дня розслаблення раціональні відмазки пригадувалися погано. Та й обставина вагома - день народження пана Кирієнка.

- Але в мене немає подарунку, - раптом згадала жінка, та й звідки йому взятися, якщо вона й знати не знала про визначну дату?

- Та що він дитина, щоб йому подарунки дарувати? Головне - увага! - безапеляційно промовив Жека, і Юля здалася:

- Гара-азд, - замружилася від жахливого усвідомлення дурості, яку вона збиралася вчинити. - Куди їхати?

Радісний незнайомець заторохкотів адресу та відключився. За мить ще й повідомлення прийшло з точними вказівками: під'їзд, поверх та номер кодового замка на дверях до під'їзду. Юля викликала таксі й пішла перевдягатися.

 

Оксамитова темно-фіолетова, майже чорна сукня ніжно обіймала фігуру, чорні панчішки та туфлі в тон сукні на невисоких підборах. Волосся розпущене легкими блискучими хвилями стікали по плечах. Подивившись на своє відображення, жінка невдоволено гмикнула: "Ото причепурилася наче на світський раут. Може хоч панчохи зняти?"

Подумати встигла, зробити - ні. Під'їхало таксі й змусило пришвидшитися. На вії ліг шар туші, на губи - червона помада. В універсальну чорну сумочку, з якою вона їздила на роботу пірнув телефон. Решта "користів" там уже була.

Таксі привітно прийняло пасажирку до свого черева й швидко повезло за вказаною адресою. Коли проїжджали повз знайомий бар, Юля підказала таксистові потрібний поворот. Той недовірливо покосився, а за мить здивувався, коли вони все ж таки під'їхали до правильного будинку.

Пані Середа вийшла з машини й мимоволі зіщулилася. Останній візит сюди був доволі неоднозначний. А тепер вона приїхала на свято, де її, окрім якогось Жеки, на неї ніхто не чекає. Вона озирнулася. Таксі поволі виїжджало з двору.

"Ще не пізно передумати", - билася у скроню підступна думка, але Юля її не послухалася, сміливо зробила крок у під'їзд і невдовзі подзвонила у двері, з-за яких було чутно гучну музику та гомін голосів.

Двері відчинила симпатична білявка і подивилася на новоприбулу згори вниз, оскільки зростом вона була не менше ста вісімдесяти сантиметрів. Мить на розглядання,  і дівчина відступила вбік, даючи гості пройти.

- Вітаннячко, - кивнула вона. - Запізнюєшся.

- Я взагалі не збиралася приїжджати, - пробурмотіла Юля, вона не звикла до такого панібратського звернення.

- Я - Рита, - анітрохи не збентежилася білявка.

- Юля. Приємно познайомитися.

- Еге ж, - раптом щиро посміхнулася Рита. - Мені також приємно. Нумо проходь. Тут всі вже повзають, а ти скло як тверезевце. Потрібно терміново виправляти цей недогляд.

Дівчина підхопила брюнетку під руку та потягла до кімнати. Але тут з кухні навперейми їм вискочив Жека. Він схопив Юлю за іншу руку й потяг на себе.

- Хай тобі сто чортів! Ритко, ледь весь сюрприз не спаскудила!

- А що? - розгубилася білявка,а в наступну мить раптом обурено вигукнула: - Якщо ніхто з вас спецназів приглухуватих дзвінок у двері не чує, це не мої проблеми!

- Гаразд не ятрися, - примирливо посміхнувся чоловік і негайно перемкнув увагу на збентежено завмерлу Юлю.

Жінка вже вкотре пошкодувала про те, що погодилася на цю авантюру, й потрапила у лігво якихось підозрілих осіб. Жека пильно подивися на неї, в захмелілих очах з'явився нездоровий блиск.

- Готова?

- До чого? - пані Середа виглядала спокійною, але вже була на межі того, щоб втекти звідси якомога швидше.

- Вітати іменинника еротичним танцем?

- ЧОГО?! - вигукнули обидві жінки. Але одна при цьому виглядала переляканою, а інша захопленою.

- Жартую, - засміявся Жека. - Але, погодься, спробувати варто було, - підморгнув він Ритці, яка так нічого й не зрозуміла, та знову перемкнув увагу на Юлю. - Ти казала, що без подарунку, тож будеш виносити торт. Тільки на тебе й чекали.

- А у нас ще й торт є? - ледь не підстрибнула висока білявка.

- А як же. Ходімо.

І вони вже вдвох потягли розгублену гостю на кухню. Там їй вручили величезний, кілограмів на п'ять, торт. На зеленій галявині розмістилося ціле стадо маленьких кумедних бичків і надпис: "Ми не натякаємо, Максе, ми говоримо прямо".

Вони пройшли через коридор. Рита перша проскочила до кімнати та вимкнула світло. Юля зробила ще кілька кроків і завмерла в проході.

Максим сидів на дивані та розмовляв з одним з друзів. На вимкнене світло особливої уваги не звернув. Сумним чи похмурим не виглядав, спілкувався захоплено й весело посміхався.

Щоки брюнетки обурено спалахнули. Ах так! Вона зривається з місця, щоб розрадити похмурого іменинника, а він, виявляється, й не сумує зовсім. Юля розлючено поглянула через плече на ошуканця, але той не звернув на погляд уваги, знову підморгнув та затягнув: "Happy birthday to you..." Пісеньку миттєво підхопили всі довкола. Макс закотив очі і зі словами: "Як діти" відволікся, нарешті, від свого співбесідника.

Підвівся й завмер, як бовван. Побачивши, хто тримає торт, він розгубився. Ні. Він був шокований. Про те, щоб побачити її сьогодні він навіть і не мріяв.

Поглядом ковзнув по торту потім по жінці, що його тримала. А кільце людей довкола ставало все тіснішим, змушуючи торт та іменинника зближуватися, поки коротенька пісенька не скінчилася.

- Що ти тут робиш? - безглуздо посміхаючись, спитав чоловік.

- Мене твій друг запросив, - коротко відповіла пані Середа й кивнула собі за спину.