Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

– Ні, перше, що я сподіваюся повернути на місце – це Талія.

– Не бреши мені, люба! Може скажеш, навіщо взяла ці речі? – Чоловік обурено тицьнув пальцем у джинси, які я кинула на стілець, перед тим як сховатися за спину Террі. – Ти вже заздалегідь впевнена, що назад не повернешся, то й приготувалася!

– Послухай, Діне... – спробувала я заперечити.

– Сумку не забула взяти?

– Не забула, – підтвердила я, все одно побачить. – Завжди її з собою беру. У мене там найнеобхідніше.

– Звичайно, я так і подумав, що там найнеобхідніше. Наприклад, знімки мужиків, – прогарчав сердитий брюнет. – Якщо ти зібралася до того необхідного, що на руках тебе тягав, то ось тобі новина, можеш забути про нього, ти його ніколи більше не побачиш!