Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- А ти сама як сюди потрапила? - запитала у неї Сандрін.

- Спочатку йшла, потім їхала, ще пливла і знову йшла. - кивала на кожне слово Дезіре.

- Вона не це мала на увазі. - прояснила Делоріс.

- Що, правда? - здивовано підняла брови Дезіре, а потім насупилась. - Хм.

Ніхто не зводив з неї очей. Вона пробігла поглядом по обличчях у вузькому колі і зітхнула.

- Ми отримали прямий наказ від імператора. У нас була карта. Як тільки прийшли, одразу побачили, що вам самим не врятуватися. Дорогою до вас перетнулися з загоном Тейна і разом пробили вам шлях до втечі. Тьху ти, до відступу.

- І імператор не попередив вас, що тут немає води? - Сандрін вміла ставити правильні запитання.

Дезіре стиснула губи. Так, виходило, що вони в однаковій ситуації. Химерниця інею відвернулась від Сандрін і подивилася в той бік, куди пішов Максуд. Вона знайшла голову блондина поглядом. Інші зливались і неможливо було нічого розібрати.

- Усі йдуть сюди. - сказала Жазель.

Химерниця знову подивилася в той же бік. Біла голова блондинка і каша з сірих чоловіків. Вона перевела погляд на Жазель, але нічого їй не сказала. А за дві хвилини Максуд, Бельдуван та заклиначі приєдналися до них. Химерниця ще недовго вдивлявся в степ, щоб виявити вовка чи лисицю. Подивилася на небо – жодних птахів. Раптом зчинився галас. Вона мало не запалила очі. А це лише підлітки вітали поповнення. Вони сміялися і почали обіймати заклиначів. Загону довелося простояти добрих п'ять хвилин, чекаючи на завершення дивної церемонії.

Максуд мовчазно пішов попереду. Його відразу почали обтікати інші. Ті, хто хотів бути у першому ряду. Дезіре встигла стати поруч із ним, а поруч із нею самою йшла Ейр. По інший бік від Максуда крокували Сандрін та Делоріс. За ними йшли вже всі решта.

- Як вирішуватимемо проблему з водою? - запитала не голосно Дезіре.

- У фортеці є колодязі. - відповів Максуд.

- Хм. Якби все було так просто, то ти про це давно сказав би.

- Так.

- І нам потрібні водоноси, щоби взяти звідти воду? - запитала Химерниця.

- Звучить, як твердження того, що там є вода. - спокійно відповів воїн.

Дезіре скривилася. Бути в облозі у фортеці та без води… скільки можна протриматися? Три дні? П'ять, якщо пощастить. А у фортеці є колодязі. Але не відомо, чи є у них вода.

Всю дорогу до фортеці перші два ряди між собою не говорили. Кожен обмірковував щось своє. Навіть зазвичай весела Дезіре трохи поникла. Весь загін пройшов через головну браму. Підлітки збуджено показували пальцями на всі боки, обговорюючи величність захисних редутів. Вони голосно перемовлялися і постійно щось вигукували, дивлячись, як солдати наводять стіни та рів у порядок. Заклиначі, навпаки, мовчки розглядали стіни та вулиці. Дезіре помітила, що безліч солдатів працювали біля рову та на стінах. Вони викорчовували або сокирами рубали дерева та кущі, що росли у всіх тріщинах. Деякі солдати несли дерев'яні дошки, інші виносили зрубані гілки. Робота кипіла. Здавалося, що вся армія тут була задіяна. Адже очищали одразу всі рівні стін. Як же нікчемно виглядала тисяча людей на тлі такої величезної фортеці. Тут і десять тисяч солдатів не виглядали б такою вже незламною силою.

Коли загін пройшов уже через третю браму, Дезіре знову запитала:

- Ти ж не хочеш сказати, що колодязі на вершині?

- А де ще їм бути? - повернув голову до неї Максуд. - Остання лінія оборони. Саме там вони й мають бути. Точніше, тільки там. Якщо ворог захопить нижні рубежі, отримає доступ до води, а захисники, навпаки, залишаться без неї.

Логічно все вірно. Але лише у проекції напад – захист. А ось з точки зору складності підняття води з такої висоти все складалося досить сумно. Якщо з-під землі не битиме величезної сили фонтан, то воду не дістати. Дезіре перестала ставити запитання. Від них одне засмучення. За кілька хвилин вони дісталися четвертої стіни.

- Тут перебуватиме наша армія драйтлів. Можете вибирати собі житло. - звернувся Максуд до загону. - Розміщуйтеся щільніше, ми розраховуємо на велику чисельність військ.

Жазель так і не зрозуміла, чи це він серйозно чи вирішив так підбадьорити людей. Або драйтлів. Вона плуталася в цих поняттях і не розуміла, хто є хто і яка між ними різниця.

- Бельдуван, візьми ще двох водоносів з даром і пішли зі мною.

Довелося трохи почекати, поки вони попрощаються одне з одним. Вони це робили так, начебто розлучалися на десять років уперед.

- Треба б їм пару нянечок надіслати. - зауважила Ейр.

Продовжувати свою думку вона не стала. Бачила, що Максуд і так був незадоволений. Замість водоносів вони отримали підлітків із сумнівними здібностями. Ейр, звичайно, не знала, на що здатні водоноси, але, якщо дивитися по реакції Максуда, він чекав зовсім іншого. Зараз його вираз обличчя сильно нагадував вираз Сандрін. Прямо, як брат та сестра. Ейр подивилася на Жазель. Та стояла з опущеною головою. Мабуть, теж відчувала розчарування Максуда.

Через кілька хвилин вони вже пройшли через решту воріт і тепер прямували кудись туди, куди їх вів воїн. Стайред десь дорогою відпав. Жазель було відправлено на пошуки нового житла на четвертому рубежі. Їм усім слід оселитися поряд зі своїм майбутнім військом. Інші підійшли до якихось руїн.

- І це твоя криниця? - спитала Дезіре, коли побачила величезний завал, біля якого зупинився воїн. - Чому вона збудована вгору, а не вниз? Згодна, "збудована" - надто голосне слово.

- У нас два варіанти. - обернувся до неї Максуд. - Або я тебе повністю ігнорую, або ти менше говоритимеш, де не потрібно. Вибирай сама.

Він прибив її на місці одним поглядом. Дезіре зробила показовий вираз обличчя Химерниць. Кам’яне обличчя. Максуд вважав це за поступку. Він махнув Звірові, і вони почали розгрібати завали. Солдати, які раніше їх помітили, підійшли допомогти. Дезіре і Тревізо відійшли в тінь одного будинку, Сандрін та Делоріс – іншого. Ейр не хотіла бруднитися, тим більше в такій роботі була потрібна груба сила і нічого більше. Вона мовчки спостерігала, як люди розбирали завали. Через п'ять хвилин більше двадцяти солдатів і Максуд зі Звіром докопалися до криниці. Максуд почухав ніс. Водою тут і не пахло. Адже криниця виявилася заповнена різного роду будівельним сміттям до самого верху. Навіщо так зробили йому було незрозуміло. Він подякував солдатам і попросив їх слідувати за ним, потім відвернувся від криниці і пішов у відомому тільки йому напрямку. Вся його компанія потяглася до нього. Тільки Ейр вирішила піти врівень із воїном. На цей раз ніхто не відпускав жартів. Ситуація помалу ставала загрозливою. Без води обороні не протриматись. Він провів їх через кілька вулиць. Там, де кам'яні вулиці впритул підійшли до скелі і поступово перетекли у неї, він зупинився. З цього боку фортеці Ейр ще ніколи не бувала. Тут стало зрозуміло, що фортеця прямо вирубана в скелі. Вона височіла над вулицею метра на два і йшла далі вперед. Прямо перед цією скельною прямовисною стіною і розмістився колодязь. Точніше, там чорніла дірка, яку Ейр із задоволенням прийняла б за колодязь. Максуд підійшов до краю.