Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Водонос. - покликав він. - Це робота для тебе.

- Я не полізу! - вмить запротестував блондин.

- Поки що цього не потрібно. Мені треба знати, чи там є вода. - заспокоїв Максуд.

- Мій народ дуже мудрий. У нас є старий надійний спосіб перевірити, чи є вода в колодязі.

Бельдуван закотив рукави, потряс головою, вдихнув повні груди повітря. І кинув у колодязь камінь.

- Не дякуй. - з серйозним виразом обличчя сказав він Максуду, але потім обличчя його набуло стурбованого виразу.

Як і всі інші, він почув скрегіт, човгання, звуки ударів каменю об камінь і об якісь інші предмети. Ці приглушені глибинні звуки ще довго не стихали.

- І все ж я подякую. - сказав йому воїн. - Мотузка є? - він звернувся до солдатів, потім знову до підлітка. - З якої відстані ти можеш відчути воду?

Блондин зблід і відступив на крок.

- Мотузки потрібно багато. - уточнив свій запит Максуд.

Декілька солдатів відокремилися від інших і помчали геть.

- І де вони тобі мотузку тут знайдуть? - риторично запитала Ейр.

- Коли ми вперше сюди прийшли, то в кількох будинках я помітив сліди нещодавньої присутності людей. Можливо, грабіжники чи хтось ще використав це місце, як схованку. Цілком можливо, що вони залишили тут хоч щось. Знаючи Азаніеля, припустимо, що він давно розпорядився обшукати кожен квадратний метр фортеці. А ще сюди був направлений Тейн із загоном солдатів. Вони з собою мали обов'язково взяти мотузки.

- А що то були за звуки? - запитала Сандрін, що якраз підійшла.

Дві інші Химерниці були вже тут, як тут. Всі запитливо дивилися на Максуда. Він зітхнув. Повернувся до них боком і показав на дірку у камені. Вона була приблизно півтора метри у діаметрі. Ідеальне коло.

- Тут розміщувався спеціальний механізм, який доставляв воду нагору. Ось там, - він показав на скелю попереду. - стояла величезна ємність, з якої вода і подавалася у всі потрібні точки фортеці. На кожному верхньому рубежі можна припинити подачу води на нижній. Була така можливість. Нині всі ці механізми давно згнили.

- Дуже цікаво, звідки ти це знаєш, але зараз головне питання – вода. - пролунав голос Химерниці інею. - І мені незрозуміло, що це ми чули за звуки у колодязі.

- Фортецю створили...

- Створили? - перебила Дезіре. - Ти хотів сказати, збудували?

- Я сказав саме те, як і хотів сказати. - він замовк, дивлячись їй у вічі, а вона знову набула вигляду звичайної Химерниці з кам’яним обличчям. - Її створили під конкретні потреби конкретних людей. Якби ворог захопив цю фортецю, то захисники зламали б механізм, зробивши її незручним оборонним пунктом для загарбників у майбутньому. Жодна армія не винесла б тривалої облоги фортеці без води. - Воїн зробив паузу. - Тому колодязі тут не прямі. Цей тунель спочатку йде під нахилом в один бік, потім в інший. Звичайними способами воду з нього не дістати. Усередині стінки зроблені з таким рельєфом, щоб цебро обов'язково перекинулося. І цей рельєф чергується з абсолютно гладкою поверхнею, щоб утруднити туди спуск людей, які захочуть видобувати воду в інший спосіб.

- Серйозні знання. Що ти ще не домовляєш? - запитала Дезіре. - Може, звідси є підземний прохід у Північний?

Максуд округлив очі, наче щось згадав. Очі його спалахнули радістю. Він трохи нахилився ближче до Дезіре:

- Ні.

У цей час прибігли солдати з мотузками. Очевидно, що Азаніель розпорядився зберігати все цінне на верхньому рубежі, тому мотузки принесли досить швидко. Максуд з іншими солдатами почали їх розкладати та міцно пов'язувати їхні кінці спеціальними вузлами. Він попросив ще кілька ліхтарів для тих, хто полізе до криниці. З технічною частиною вони впораються на відмінно. Максуд більше ставив питання, як йому умовити підлітків туди спуститися.

Коли всі наявні мотузки були міцно пов'язані між собою, він пішов до Бельдувана. Усі троє водоносів стояли у тісному колі. Два хлопці та одна дівчина. Максуд зупинився, не доходячи до них кілька кроків і прочистив горло. Вони обернулися.

- Я готовий. - сказав блондин.

Максуд кивнув йому. То ще краще. Вони підійшли до краю колодязя і обв'язали хлопця петлями.

- Тобі доведеться постійно спиратися ногами. - Давав інструкції Максуд. - Нікуди не поспішай. Якщо тобі стане страшно – зупинись. Або вилазь, хай хтось інший спробує. Якщо тебе треба буде витягнути - смикнеш мотузку тричі. Упрешся ногами, щоб вона ослабла і смикнеш тричі. Три. Зрозумів? Ми тебе витягнемо.

Максуд та Звір самі схопилися за мотузку. За ними стали ще кілька солдатів. Блондин пірнув у колодязь.

- Чому водоноси? Будь-який інший міг би на мотузці вирушити вниз. - поцікавилася Дезіре.

- Він дрібний, не важкий. До того ж, йому буде зручніше в такому отворі. Ти бачила висоту фортеці. Бачила, скільки принесли мотузки. А колодязь ще глибший. Він має відчути воду.

- А якщо її немає?

Максуд не відповів.

- А якщо є? Як ми зможемо її взяти без цих твоїх стародавніх механізмів? - вже дуже серйозно питала Химерниця.

- Ти бачила водоноса у справі? Хоча б раз? - відповів запитанням на запитання Максуд.

Дезіре замовкла. Її відповідь була б надто очевидною. До цього воїна слід добре придивитися.

Приблизно через півгодини мотузку смикнули тричі. Солдати та Максуд потягли. Ще за годину чорний, брудний і весь у подряпинах Бельдуван показався з дірки. Його волосся більше не було білим. Обличчя його сильно забруднене, а очі горіли божевільним вогнем.

- Ух, ось це так. Ось ця пригода. - збуджено говорив підліток.

- А вода там є? - спитав Максуд.

Той похитав головою.

- Ти впевнений?

- Так. Там її точно немає. Зовні мені гірше відчувати її — заважають сторонні звуки ... і взагалі все. А там ти сам із собою. Я б її відчув. Це точно.

Максуд відвернувся і пішов туди, де не було нікого. Він розминав руки та шию, які боліли після спуску та підйому водоноса.