Читати книгу - "Місто дівчат"

203
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 124
Перейти на сторінку:
ходили в його забігайлівку й він міг величати її рестораном, а не дірою. Тільки скажи, що ти вчилася в пансіоні і що твої предки прибули до Нової Англії на «Мейфлавері» — і на тебе дивитимуться як на одну з династії Плантагенетів. Заговори до них зі своїм аристократичним акцентом — і вони принесуть тобі на блюдці ключі від міста. А коли якийсь чоловік вміє порядно грати в теніс чи в гольф, то кар’єра йому, вважай, забезпечена. Ну хіба він любить за комір закласти.

Для мене то була аж надто жвава розмова як на сьому ранку після святкування мого дня народження. Напевно, я просто витріщилася на дядька Біллі та кліпала очима, хоча й намагалася стежити за ходом його думок.

Невже я справді мала аристократичний акцент?

— Чим ти себе розважаєш у «Лілеї», Вівіан? — запитав він. — Знайшла якесь корисне заняття?

— Я шию, — відповіла я. — Створюю костюми.

— Мудро робиш. З таким умінням ти завжди знайдеш собі роботу в театрі, та й вік на нього не впливає. Основне — не будь акторкою. А твоя гарнюня подружка? Вона грає на сцені?

 — Селія? Вона артистка.

— Важка то робота. Коли я дивлюсь на артисток, у мене чомусь завжди серце крається. Молодість і краса — вони даються на такий короткий термін, дівчинко. Навіть якщо в цю хвилину ти найгарніша серед усіх, тобі у спину дихає ще десять красунь, молодших і свіжіших. А старші тим часом сохнуть, чекаючи, поки хтось зверне на них увагу. Але та твоя подружка залишить після себе слід. Вона знищить не одного чоловіка в такому собі романтичному марші смерті, а хтось, може, присвятить їй пісні або накладе на себе руки заради неї. Та рано чи пізно це закінчиться. Якщо їй пощастить, вона вийде заміж за якогось багатого дідугана — не те, щоб тут було чому заздрити. А якщо дуже пощастить, одного сонячного пообіддя її дідуган полетить до праотців просто з поля для гольфу, залишивши їй все, а вона буде ще досить молода, щоб насолодитися життям. Гарненькі дівчата теж розуміють, що кінець не за горами. Вони відчувають, наскільки це все тимчасово. Тому я маю надію, що вона добре проводить час, поки молода й гарна. Чи я помиляюсь?

— Та ні, — сказала я. — Начебто вона непогано розважається.

Я не знала нікого, хто б умів розважатися краще за Селію.

— То й добре. Сподіваюся, тобі теж весело. Інші радитимуть тобі не тринькати свою молодість на розваги, але не слухай їх. Молодість — унікальний скарб, а єдине, що годиться зробити з унікальним скарбом, — розтринькати його. Тому чини зі своєю молодістю так, як треба, Вівіан: проциндрюй її наліво й направо.

У цю хвилину ввійшла тітка Пеґ, закутана в картатий фланелевий халат. Її волосся стирчало на всі боки.

— Пеґсі! — вигукнув дядько Біллі й підхопився на ноги.

Його лице аж засяяло з радості. Усю його незворушність як водою змило.

— Перепрошую, сер, але я не можу пригадати ваше ім’я, — сказала тітка.

Однак вона теж усміхалась, і вже за мить вони обнялися.

Не скажу, що то були романтичні обійми, але що міцні, то точно. На знак кохання чи принаймні дуже сильного почуття. Вони розімкнули обійми і деякий час просто дивилися одне на одного, легенько тримаючи одне одного за передпліччя. Коли вони отак стояли разом, я вперше побачила щось геть неочікуване: я помітила, що тітка Пеґ досить гарна. Досі я ніколи цього не помічала. Її лице світилося, коли вона дивилася на дядька Біллі, і від цього змінювався весь її вигляд. (Ні, то не був відблиск його вроди.) Поруч із ним вона виглядала зовсім іншою жінкою. Я бачила на її обличчі тінь хороброї юної дівчинки, яка під час війни поїхала медсестрою у Францію. Я бачила шукачку пригод, яка десяток років провела на гастролях із нікудишньою театральною трупою. Річ не в тім, що тітка Пеґ зненацька здалася на десять років молодшою — вона ще й стала схожа на найвеселішу дівку в місті.

 — Я вирішив провідати тебе, люба, — сказав дядько Біллі.

 — Олів так мені й передала. Треба було мене попередити.

— Не хотілось тебе турбувати. І слухати, як ти скажеш, щоб я не приходив. Я подумав, що краще сам усе організую. У мене тепер є секретарка, яка про все дбає. Вона й продумала мою подорож від початку до кінця. Джин Марі її звати. Розумна, спритна, старанна. Вона тобі сподобається, Пеґ. Це така собі жіночна версія Олів.

Тітка Пеґ ступила крок назад.

— О Господи, Біллі, ти зовсім не змінився.

— Агов, не злися на мене! Я ж тільки дражнюся. Ти мене знаєш. Я просто нервуюся, Пеґсі. Я лиш недавно приїхав і тепер боюся, що ти мене виженеш звідси, серденько.

Містер Герберт підвівся з-за стола, сказав: «Піду собі в якесь інше місце», — і вийшов з кухні. Тітка Пеґ сіла на його крісло й сьорбнула вистиглу каву без кофеїну. Вона скривлено глянула на горня, тож я встала, щоб зварити для неї свіжої кави. Я мала сумнів, чи мені взагалі годиться сидіти на кухні в таку делікатну хвилю, але цієї миті тітка сказала:

— Доброго ранку, Вівіан. Гарно відсвяткувала день народження?

— Аж задуже, — відповіла я.

— Ти вже познайомилася з дядьком Біллі?

 — Ага, ми вже встигли поговорити.

— Ох. Тільки не бери собі до голови того, що він каже.

— Пеґ, — озвався дядько Біллі, — ти розкішно виглядаєш.

Тітка Пеґ провела долонею по своєму коротенькому волоссю й усміхнулася — щира усмішка осяяла кожну зморщечку на її лиці.

 — Непоганий комплімент для такої жінки, як я.

— Таких жінок, як ти, більше нема. Я перевіряв. Їх просто не існує.

— Ай, Біллі, перестань.

— Не перестану.

— То що ти тут робиш? Маєш роботу в місті?

 — Не маю. Я у відпустці за свій рахунок. Не зміг відмовитися від такої поїздки, коли ти сказала мені, що Една тут і що ти намагаєшся придумати для неї порядну виставу. Востаннє я бачив Едну ще дев’ятнадцятого року. Дуже вже хочеться з нею побачитися. Шикарна жінка. А коли ти ще й сказала, що сценарій дала писати Дональду Герберту — треба ж таке вигадати! — я зрозумів, що таки мушу приїхати на Схід і тебе врятувати.

— Дякую. Страшенно мило з твого боку. Але якби мене треба було рятувати, Біллі, я б тебе повідомила. Можеш не сумніватися. Ти був би чотирнадцятим чи п’ятнадцятим у списку людей, яким би

1 ... 40 41 42 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто дівчат», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто дівчат"