Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

20 глава

Ясмін

Фелікс нахиляється ближче, і я відчуваю його подих, що тягнеться тонким ароматом м'яти й нотками шампанського. Його губи майже торкаються моєї щоки, залишаючи невидимий слід — наче дражливий поцілунок, що завис на краю реальності, підступно близько до губ. Ще один мікросекундний порух — і ми могли б перейти межу. 

На мить все навколо зникає — навіть гучний сміх, навіть погляди гостей. Його пальці злегка стискають мої, і я не можу відірватися від цього відчуття, від того, як його руки такі… сильні.

Раптом я помічаю Романа на іншому кінці зали. Він дивиться прямо на нас, і в його погляді стільки роздратування, що стає навіть смішно. І саме в цей момент, не дивлячись під ноги, Роман необережно наступає на поділ сукні Соні, яка йде попереду до столу з тортом.

Перш ніж я встигаю щось сказати, Соня зойкає й невпевнено розкидає руки, намагаючись втримати рівновагу, але її тіло все одно хилиться вперед — і за якусь мить вона падає просто в величезний, щедро вкритий кремом торт.

— Кекс тобі в маківку! — бурмочу я, прикриваючи рот, намагаючись стримати сміх, але це неможливо.

Я повертаюся до Фелікса, який теж ледве стримується, хоча намагається зберегти серйозний вигляд. На його губах грає ледь помітна усмішка.

— Ти знав, що таке буде? — запитую, хихикаючи. — Це й був твій план Б?

— Звісно, ні. Я ж не пророк, — відповідає він, стримуючи сміх, і робить невинне обличчя, від якого мені смішно ще більше. — Але результат такий… солодкий.

Соня випірнає з торта, обмазана кремом. Її вираз обличчя — це щось середнє між подивом і обуренням, змішане з найсильнішим бажанням зберегти гідність. Вона витирає обличчя рукою, та з крему стає тільки більше, а її погляд знову падає на нареченого.

— Рома! — видихає вона, злегка піднявши брови, неначе намагаючись зрозуміти, чи це сталося насправді, чи їй просто наснилося. Хтось перешіптується, хтось хапає телефон, щоб встигнути зафіксувати цей сюрреалістичний момент.

— Він виглядає так, ніби хоче провалитися крізь землю, — зауважує Фелікс, обдаючи моє вухо своїм гарячим диханням, змушуючи сиріт повиступати на шкірі.

Я повертаю голову до Фелікса і бачу, як його очі, темні й глибокі, палають цікавістю, сміхом і... чимось більшим, чимось невимовно теплим. Його погляд затягує, наче вихор, і я відчуваю, як мої щоки спалахують. Моя долоня все ще в його руці, його пальці обережно й дражливо ковзають по шкірі.

— Що? — ледь чутно питаю я.

Фелікс нахиляється ще ближче, і його усмішка стає ширшою, майже лукавою.

— Про що думаєш, Ясмін?

Він планує мене спокусити, щоб я поскоріше з’їхала з пекарні? Від його дотиків все виглядає так, ніби я вже давно перестала думати про свою пекарню.

— Ти більше не нервуєш через них?

— Ні... — знову відповідаю я, хоч і з деякою невпевненістю. — Все добре.

***

Ми нарешті залишаємо весілля, коли феєрверки розривають небо над головами гостей. Навколо тиша, майже як відлуння після того хаосу, що відбувся всередині. Фелікс на хвильку зупиняється, зітхаючи.

— Здається, я дозволив собі трохи розслабитися з тим шампанським, — починає він, обережно добираючи слова. — Доведеться викликати тверезого водія. Або можемо спробувати впіймати таксі, а завтра я вже заберу авто.

Я знизую плечима, спостерігаючи за ним.

— Роби, що вважаєш за потрібне.

Фелікс раптово опустився навпочіпки спиною до мене, і, перш ніж я встигла запитати, що відбувається, просто сказав:

— Залазь.

Я втупилася в нього, не розуміючи, жартує він чи справді планує стати для мене тимчасовим таксі.

— Ти жартуєш?

— Ні. До дороги ще дійти, а твої ноги в цих туфлях виглядають не дуже добре, — він відповів, навіть не моргнувши, його голос звучав надто серйозно для такого абсурдного жесту.

— Як мило з твого боку, але я впораюсь сама.

Але, це була правда, ці туфлі були максимально не зручними.

— Сперечатися можеш і на моїй спині, — він підняв брови, все ще не даючи мені шансу відмовитися. — Якщо ти довірилася мені на весіллі, то спокійно можеш довіритися зараз. Не переймайся, я не впаду.

— Фелікс, мені не п’ять років. Я ж не видеруся на твою спину, наче мала дівчинка.

— Зате це буде цікавий досвід. Давай, що ти втрачаєш?

Я вагалася, але його самовпевнена усмішка підбурювала мене на авантюру. Нарешті я зітхнула і обережно обвила руки навколо його шиї. Його руки міцно тримали мене за стегна, підтримуючи. На диво було зручно.

— Нарешті, — він гмикнув, коли я вмостилася зручніше. — Хоча, мушу зізнатися, не очікував, що ти колись погодишся на такий тісний контакт.

— Не звикай, — кинула я. — Це виняток.

— Добре, добре, — пробурмотів чоловік, але з виразною усмішкою, котру я відчувала навіть за його спиною.

— Якщо впадеш — буду сміятися.

— Не сумніваюся, — відказав він, трохи похитуючи мене. — Тримайся, зараз покажу, як професіонал це робить.

Ми рушили, і я відчула, як його м’язи напружуються, коли він впевнено крокував по вулиці. Щоразу, коли він злегка здригався, я міцніше трималася, а він тільки сміявся, насолоджуючись ситуацією.

Я відчувала його запах — цитрусовий з легким дерев’яним відтінком — свіжий і водночас теплий, він мене немовби огортав, викликаючи дивне хвилювання. Дихати було важко, і точно не від висоти, з якої я зараз дивилася на асфальт.

— Не хочеш ще щось випити? — несподівано чую власний голос.

Фелікс кидає на мене здивований погляд, у якому прослизає посмішка.

— Тобі не вистачило двадцяти келихів шампанського?

— Ти рахував? — удаю, що ображена.

— Було цікаво, скільки тобі потрібно, щоб остаточно втратити голову, — відповідає він, трохи нахиляючи голову.

— Я можу сп'яніти, але воно швидко проходить, — відказую. — І, до речі, їх було не двадцять, а п'ятнадцять.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍