Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

20.2

   Андрій стояв на кухні, й чекав на Віту. Він стискав у руці листа, який нещодавно знайшов у тумбі, що знаходилася в кімнаті цієї гадюки. Лист був адресований йому, написаний Ритою. Як він міг ще сподіватися, що Віта зупиниться? Вона ж наче танк який пре до своєї цілі. Напролом. Стерво. Віту, він знайшов у вітальні, сидячою на дивані з виразом, що видавав байдужість. Її волосся було акуратно зібране, а макіяж бездоганний, але в її очах було щось, що Андрій сприйняв як холодний розрахунок. Вона подивилася на нього зверхньо. 

— Чому ти не сказала мені про листа? — кинув він, ледве стримуючи гнів. 

Віта підняла голову, її брови злегка злетіли, ніби вона не могла повірити в те, що чує. 

— Я не знаю, про що ти говориш, Андрію. Який ще лист? 

— Не вдавайся до невинності! — він розгнівано розгорнув листа, показуючи його їй. Тикнувши в обличчя. 

— Це від Рити. У ньому вона писала, що була вагітна! Чому ти приховала це від мене? В мене є донька. Її погляд став холодним, і Андрій відчув, як у кімнаті раптом стало душно. Віта піднялася з дивана, наблизилася до нього, але не торкнулася. Вона дивилася йому в очі, і в її голосі пролунали нотки презирства. 

— Можливо, тому що ти сам вирішив закрити цю главу свого життя, Андрію. Чи вже забув, як ти казав, що Рита залишила тебе? Ти не хочеш, щоб минуле повернулося. Правда? 

— Це не має значення! — він не міг стриматися. — Я маю право знати, якщо у мене є дитина. Якій вже сім років до речі. 

Віта зітхнула, в її очах з’явилася іскра злості. 

— Ти справді вважаєш, що я могла б навмисно зашкодити тобі? Я просто хотіла, щоб ти забув про минуле. Нам потрібно дивитися вперед! 

— Але це моє життя, Віто! — він захитав головою, наче намагаючись розгледіти в ній хоч краплю співчуття. — Ти підступно приховала від мене важливу інформацію. Чому я маю вірити тобі? 

— Я просто захищала нас, – сказала вона, намагаючись виправдати себе. — Рита не має жодного права на тебе. Ти ж не хочеш повертатися до минулого, правда? 

— Захищала? Ти просто прибрала суперницю. Ось що ти зробила? Але більше ти не лізтимеш в моє життя. Бо я йду від тебе назавжди. На розлучення я подам сам. 

Віта відступила, її обличчя стало блідим, а губи стиснулися в тонку лінію. Андрій відчував, їхній шлюб давно почав тріщати по швах. Він знав, що не зможе пробачити їй цю брехню, цю маніпуляцію. Більше Віта не буде стояти між ним та Ритою. Хай вона знайде собі інший об'єкт для інтриг. 

— Ти не посмієш. Я тобі не дозволю. Віта накинулася на Андрія з кулаками й почала щосили гамселити. Андрій різко відштовхнув її. Жінка не втрималася й впала на землю. Потім знову встала й щосили вдарилася головою об стіну. Потім знову. Андрій не розумів що Віта робила. Вона навмисно завдавала собі шкоди. Але навіщо? 

— Віто, що ти до біса робиш? — вигукнув Андрій коли вона взяла ніж й полоснула себе по руці. Жінка розсміялася, а потім промовила: 

— Ти напав на мене. Андрію, я розумію, що ти злий та ображений. Але навіщо ти це зі мною зробив? Як ти міг? — заскулила Віталіна. 

Андрій дивився на Віту й розумів, що вона остаточно збожеволіла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍