Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Усі свої нечисленні обов'язки я виконала, навіть не помітивши їх. Лише одна подія змогла ненадовго відволікти мене від напружених роздумів - Арна стримала слово і принесла мені згорток із чоловічим одягом, більш-менш пристойної якості. Я розглянула всі предмети - починаючи від штанів і закінчуючи курткою, і сказала собі, що життя в Іллірії несправедливе до жінок у всіх своїх проявах. Щоб вдягнути одну з тих суконь, що подарував мені пан Еттані, я потребувала чималої допомоги Арни, а тут все було влаштоване, щоб впоратися міг і однорукий сліпий.

Після обіду я поскаржилася на слабкість і перевдягнулася в найпростішу свою темну сукню, що не заважала рухам. Ліжко я про всяк випадок привела в безлад, щоб людині, яка зазирнула в кімнату, здалося, що я закопалася під кілька ковдр і міцно сплю. Почувши, як пан Гако вирушив до слуг оголосити про вільний вечір напередодні свята, я щодуху кинулася до бібліотеки, скориставшись тим, що вся увага прислуги зосереджена на пані Еттані, а вся увага пана Еттані, відповідно, на прислузі. Починало сутеніти, і свічки ще не були запалені, тож мені довелося напружити зір, щоб роздивитись бібліотеку як слід. У будь-яку хвилину сюди міг увійти пан Гако, і часу прийняти якесь рішення у мене залишалося не так вже й багато, та й піти звідси мені навряд чи вдалося б непоміченою. Повагавшись кілька секунд, я забилася в темний кут поза важкими портьєрами біля найдальшого вікна. Самотні вечори навчили мене терпіння - я завмерла у своєму запорошеному пилом притулку, чекаючи, коли ж у бібліотеці з'являться люди.

Пан Гако сам прийшов підготувати бібліотеку до прийому гостей - він запалив численні свічки та причинив віконниці. Якоїсь миті ми опинилися зовсім поруч; він міг почути моє дихання, якби прислухався, але все обійшлося - батько навіть гадки не мав, що я наважусь прийти сюди, тож моя ненадійна схованка не була розкрита.

Незабаром один за одним з'явилися і його гості. Усі ці знатні пани, обличчя яких я не могла розгледіти, були вдягнені в темне просте вбрання. Пан Ремо прибув серед останніх - його я встигла вивчити і легко впізнала за обрисами фігури і манерою тримати голову. Загалом вечірніх гостей було близько десяти. На превеликий жаль, тільки-но змовники почали обговорювати свій план, як я зрозуміла, що зі свого далекого кута не чую й половини слів, а з тих фраз, які все ж таки мені вдалося розібрати, більша частина виявилася мені незрозумілою через мою ж недалекість. Шляхетні іллірійці навперебій згадували якісь випадки, суть яких інші розуміли з півслова, я ж могла лише здогадуватися про предмет обговорення в найзагальніших рисах. За годину я зробила висновок, що всі вони розмірковують про вдалі й невдалі заколоти проти володарів минулих часів, і сказала собі, що заради цього аж ніяк не варто було сидіти весь вечір у темному кутку.

Нарешті почав говорити пан Ремо. Вступ, де перераховувалися безчинства Брана, виявився на диво коротким, мабуть, порядком приївшись і тому, хто говорив, і слухачам.

- ...Зараз найкращий момент, щоб покінчити з ними, - оголосив пан Альмасіо, і присутні підтримали його схвальними вигуками. - Брана ослаблені після тієї кривавої чвари, що затіяв Рагірро в Марідо. Раг-Вовк усе ще там і не зможе прибути в Іллірію швидше, ніж за тиждень. Іллірійці ненавидять Віко Брана з кожним днем дедалі сильніше. Святотатство в день святої Іллірії стало останньою краплею, після якої навіть ті, що раніше мовчали, підняли голови і сказали: «Неприпустимо!». Ми ж, навпаки, встигли накопичити сили і завоювати любов народу. Те, що ми виженемо Брана з Іллірії, вже обговорюється на площах і ринках — поки що пошепки, але окремі голоси стають дедалі голоснішими. Упустити таку нагоду буде злочинною недбалістю.

- Отже, завтра? - запитав хтось із присутніх.

- Так! - рішуче сказав пан Альмасіо. - Усі обставини до того спонукають! Віко проводитиме службу в храмі, і всі ми перебуватимемо на відстані кількох кроків від нього. Щойно я подам знак, кожен із нас дістане по кинджалу і справу буде зроблено. На очах усього міста мерзотник понесе заслужене покарання і подохне біля вівтаря храму, який же і осквернив. Зрозуміло, це тільки початок. І нам зараз необхідно домовитися, як ми діятимемо далі, після смерті Віко, коли Рагірро Брана спробує помститися. Потрібно встигнути до того, як до нього прибуде підкріплення, інакше це буде занадто небезпечно...

Думаю, навіть якби я знайшла в собі сили слухати уважно докладне обговорення плану заколоту, то знову зрозуміла б небагато. У когось із присутніх панів при собі були зібрані про всяк випадок вірні хоробрі люди, у когось - гаманці, повні золотих монет, і все це вони збиралися пустити в хід, щоб місце Рагірро Брана зайняв Ремо Альмасіо. За вірну службу він обіцяв дати своїм прихильникам ту нагороду, яку вони забажають, і кожен, звісно, волів обійняти за нового правителя посаду, яка давала б змогу відшкодувати витрати з лишком.

Треба віддати належне моєму хитромудрому нареченому - обіцянки він роздавав щедро, але обережно, і навіть мені було ясно, що будь-яку з них він міг виконати так, щоб уся вигода дісталася йому ж. У його обличчі при цьому було стільки жорсткої рішучості, що, мабуть, не знайшлося б жінки, якак б не подумала б потай, що бачить перед собою справжнє втілення мужності і чоловічої сили. Але я тепер міцно засвоїла, що жорстокість зовсім не зникає з характеру чоловіка, коли той переступає поріг свого будинку, і більше не мріяла про те, щоб стати дружиною майбутнього володаря Іллірії.

Час минав, і один за одним змовники попрощалися з Гако Еттані та Ремо Альмасіо, повторюючи: «З нами бог і Іллірія!». Гако залишився наодинці з Ремо. Деякий час вони зберігали мовчання, немов відпочиваючи після всіх тих палких промов, що довелося їм виголосити й вислухати, а потім пан Ремо сказав:

- Як бачите, я залишив за вами місце підскарбія і все те, що ви просили в обмін на свою допомогу, шановний друже.