Читати книгу - "Грона гніву"

— ні тобі, ні мені, ні таким, як ти, ні таким, як я, ні багатіям, ні злидарям, ні злодіям, ні чесним — нікому. Ні голодним, ні тим, хто жирує. Забирався б ти краще туди, звідки приїхав.

Це вільна країна. Людина може їхати, куди хоче.

Це ти так гадаєш! Чув про прикордонний патруль на каліфорнійській гряниці? Поліція з Лос-Анджелеса зупиня таких ото, як ти, пройдисвітів, і назад депортує. Кажуть: «Якщо ви не можете придбати нерухомість, ви нам не потрібні». Кажуть: «У вас є водійське посвідчення? Ану подивимося». А я його розірвав. Кажуть: «Не можете до нас їхати без водійських прав».

Це вільна країна.

Ну спробуй пошукати її, цю волю. Кажуть: ти настільки вільний, наскільки в тебе гаман повний.

У Каліфорнії добре платять. Ось у мене листівка, тут так і прописано.

Чортибатька-що! Я сам бачив, як люди вертають. Ти що, смієшся? Так береш покришку чи ні?

Доведеться взяти, але, Ісусе, містере, це нам б’є по кишені! У нас не так багато залишилося.

Ну, я не з доброчинного фонду. Давайте назад.

Гадаю, тре’ взяти. Ану подивимося. Відкриймо її, погляньмо... ах ти сучий син, ти ж казав, що покришка добра! Дірка на дірці.

Чорт забирай, отакої. Ну... святий Юрію! Як це я не побачив?

Усе ти бачив, сучий сину. Такий розумний, нагріваєш нас за чотири бакен за розбиту покришку. Як би я тебе набити хтів.

Ану стули пельку! Не бачив, кажу тобі. Ну... скажу, що надумав. Оддам за три п’ятдесят.

Викуси дулю, прапорщик будеш! І так міста дістанемося.

Що, з такою шиною доїдеш?

Так. На ободі поїду, але цьому сучому сину ні шеляга не дам.

А як, ти гадаєш, він наживається? Отак-о. Як він каже, працює тут не за здоров’я. Ось у чому річ. Чого ж ще? Людина хоче... Бачиш, вивіска вздовж дороги? «Клуб з обслуговування. Щовівторка ланч. Готель „Колмадо“». Ласкаво просимо, брате. Це клуб з обслуговування. Один хлопець мені був розповідав. Пішов він на одні з їхніх зборів і розказав таку оповідку для всіх тих ділків. Каже: коли я був малим, старий вивів за гнуздечку теличку, дав мені й наказав: гони до бика, хай її обслужить. І хлопець каже: я так і зробив, то з того часу як зачую від ділової людини про «обслуговування», то й метикую: хто там кого струментом у тил задублює. Там у бізнесі всі шахраї, але торгаші це по-інакшому звуть. Ось у чому річ. Укради шину — ти злодій, а він у тебе хоче викрасти чотири долари за автошину — і це нічого. Комерція.

Денні на задньому сидінні пити просить.

Хай зачека. Звідки тут вода.

Слухайте — що там у задньому мості?

Не знаю.

Рама деренчить, як телеграф.

Там прокладка. Тре’ далі перевірити. Слухай: свистить. Шукайте гарне місце, щоб отаборитись, а я тоді подовбаюся. Але, Господи Всемогутній, їжа кінчається, гроші теж. Як не буде на що купити бензину — що тоді?

Денні на задньому сидінні пити просить. Чуєш: малюк хоче пити.

Хр-ристе! Луснула! Камера, покришка — усе до чорта.

Тре’ владнати. Давай чоботи — розріжемо й поставимо латку на камеру.

Машини гальмували біля дороги — двигуни відкриті, шини латають. Автомобілі кульгали шляхом 66, як поранені, важко дихаючи і втрачаючи сили. У нестерпну спеку ослабли з’єднання, підшипники зіпсуті, усе всередині труситься.

Денні просить склянку води.

Люди тікали по шосе 66. І бетонна дорога сяяла, як дзеркало під сонцем, а вдалині від спеки з’являлися міражі, і здавалося, що там на дорозі калюжі.

Денні просить пити. Хай зачекає, бідолашний малюк. У нього жар. Скоро заправна станція. Станція технічного обслуговування, як сказав один по дорозі.

Двісті п’ятдесят тисяч осіб над дорогою. П’ятдесят тисяч старих машин — поранених, які важко дихають, випускаючи пару. Затонулі кораблі, покинуті господарями. Добре, але що з ними сталося? Що сталося з людьми в машинах? Ішли пішки? Де вони? Звідки береться сміливість? Звідки береться страшна віра?

А ця історія, яку ви почуєте, може здатися неправдоподібною, але вона і правдива, і кумедна, і красива. Була родина з дванадцяти осіб, яку зігнали з землі. Машини вони не мали. Змайстрували причіп з усякого мотлоху і поклали на нього все своє майно. Вони тягли його в бік шосе 66 і чекали. І досить скоро один седан їх підібрав. П’ятеро з них їхали в машині, а семеро — в причепі, й собака теж у причепі. Вони дісталися Каліфорнії за два стрибки. Той, який підібрав їх, ще й нагодував. І це правда. Але звідки береться така мужність і така непохитна віра у власну зірку? Мало що може навчити такої віри.

Люди тікають від жаху, лишаючи його в минулому,— і дивні речі відбуваються з ними: одні — до болю жорстокі, а інші — настільки прекрасні, що віра не покине мандрівців уже ніколи.

Розділ 13

тарезний перевантажений «гудзон», порипуючи і крекчучи, виїхав на шосе до Саллісо і в сліпучому сонці повернув на захід. Але на бетонному шосе Ел збільшив швидкість, бо тепер ресорам ніщо не загрожувало.

Від Саллісо до Ґоура — двадцять одна миля, а «гудзон» робив тридцять п’ять за годину. Від Ґоура до Ворнера — тринадцять миль; від Ворнера до Чекоти — чотирнадцять; потім великий перегін до Генрієтти — тридцять чотири милі, але це вже справжнє місто. Від Генрієтти до Касла дев’ятнадцять миль, а сонце стояло просто над головою, і червоні поля розпалювалися від спеки в тремтливому повітрі.

Ел вів машину, і обличчя його було цілеспрямованим, він усім тілом вчувався в дорогу, тривожно поглядаючи з дороги на щиток приладів. Ел зіллявся в одне з мотором, кожним нервом прослуховуючи вади: грюкіт, верещання, покашлювання, деренчання — усі зміни, які можуть призвести до аварії. Він став душею машини.

Півсонна бабця, яка сиділа поряд з ним у кріслі, заскиглила вві сні, розплющила очі, щоб поглянути вперед, а потім знову задрімала. А мати сиділа поруч з бабцею, спираючись ліктем на віконце, і шкіра її почервоніла під палючим сонцем. Мати теж дивилася вперед, але очі в неї згасли й не бачили ні дороги, ні полів, ні заправних станцій, ні маленьких придорожніх барів. Вона й не дивилася на них, коли «гудзон» їхав уперед.

Ел посовався на подертому сидінні та витиснув зчеплення на кермовому колесі. Він зітхнув:

— Гуркоче страшно, але, мо’, вона