Читати книгу - "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"

пригадую, що там із «Раєм» взагалі. Нічого не можу згадати. Але мені була цікава й робота перекладача.

— А хто переклав?

А: — Я думаю, то був переклад Лозінського, бо перекладу Ілюшина тоді ще, здається, й не було. Я тут про переклади російською. Але коли взявся читати Данте, то вже в кожному разі пам’ятав есей Мандельштама про нього, де головним для мене було одне з перших речень, що начебто в італійській мові всі слова з усіма римуються.

Б: — Яка зручна для поетів мова!

А: — Ну це Мандельштам так про неї думав. Зрештою, він мав право на такі перебільшення, бо спеціально вивчив італійську, щоб читати Данте в оригіналі. От мені й стало цікаво: як же тоді перекладати це мовою, в якій не всі слова з усіма римуються. Як же мусить напружитися перекладач, як на дибки вставати, щоб усе-таки культурно, з точною римою і в міру можливості багатою, вести оповідь крізь ті терцини, терцини, терцини?.. Звичайно, потім або паралельно з цим дізнаєшся, що саме від Данте — безліч кодів, дуже важливих для пізнішої західної культури. Що він присутній і у класиків, і в романтиків — і… в Умберто Еко, тобто вже в постмодерні. І у Джойса він присутній. І всюди він присутній, і його безкінечно багато разів цитують. Ну і врешті, читання Данте — це такий собі екзистенційний стрес. Як перекладач може працювати на таку довгу дистанцію з такою одноманітною, але в той же час такою складною для виконання формою? Для мене загадка.

Б: — А мене якось так розтривожило те, що ти сказав про відсутність душевного зв’язку з найдавнішими текстами, і я тепер перебираю в пам’яті різні безсмертні словесні формули, які…

— Досі «зачіпають струни серця»?

Б: — Ага. Книга Йова, я вже говорив, вона для мене вся така. Вся з болючих питань: навіщо світло людині, дорога якої закрита? Тобто, що за дурнуваті Божі жарти — дати нам розум і водночас позбавити сили? Але от Едіп…

— Едіп взагалі став символом XX століття.

Б: — Ну, це фройдівський Едіп. Але згадайте сам текст трагедії. Яка там образність. Коли хор мусить виспівати страшну річ, що Едіп є чоловіком власної матері. Психоаналітичної термінології хор ще не знав, тому формулює приблизно так, що батько й син кидали якір у спільну гавань і що засіяна батьком нива прийняла й сина. Якщо вірити перекладові Бориса Тена.

А: — Це у Софокла?

Б: — Так, інші «Едіпи» до наших днів не збереглися. А його ж «Антигона» з її оновлюваним на кожній війні моральним конфліктом? Двоє братів, Етеокл і Полінік, воюють один проти одного. Обоє гинуть. Влада наказує влаштувати на честь Етеокла урочистий обряд, а Полініка залишити в полі «на поживу псам». Але для Антигони вони обоє — брати. І вона, знаючи, що заплатить за це життям, порушує наказ і ховає тіло Полініка, бо вирішує, що розпорядження смертних царів не можуть бути важливішими за «богів закон одвічний». Що на війні серед живих є герої і зрадники — з цим Антигона не сперечається. Просто, на її думку, для загиблих усі їхні подвиги і злочини вже позаду, і тепер їх треба поховати. Це такі…

— …вічні теми.

Б: — І вічно актуальні. Поглянь на наші останні сто років. Світова війна, визвольні змагання, знову світова війна. І тисячі або й мільйони українських родин, чиї діти опинялися в арміях, які воювали одні проти одних, брат воював проти брата.

— В тої ж Уляни Кравченко сини, наприклад.

Б: — Коли у 1944 році совєти «освободили» Буковину, то насильно мобілізували мого прадіда, і він чи не в першому бою загинув на території Польщі. Тим часом жінчин вуйко добровільно пішов в УПА, вижив, але ті ж совєти після війни його взяли в криївці, і до 1956 року він сидів у таборах Красноярського краю. І кого тепер наша дочка, в якій зійшлися ці дві лінії, мала би називати героєм, а кого — зрадником чи злочинцем? Ну, для неї, слава Богу, все це майже доісторичні часи, не набагато ближчі за Софоклові. Але сьогодні нове розділення сімей лінією фронту переживають люди на Сході…

— Ти навів приклади, які підтверджують питання: чому людська природа так мало змінилася за дві чи три тисячі років?

Б: — Може, дві чи три тисячі років — це теж замало?

— Але є цивілізаційний поступ шалений!

А: — Поясни мені, що ти вимагаєш від людської природи. Тут у слові «природа» закладено певну відсталість, інерційність. Як ти собі уявляєш темп зміни людської природи? Чи ти впевнений, що вона змінилася мало?

— Я про те, що цивілізація, культура мають накидувати рамки на цю природу, і її, природу, покращувати.

А: — І що?

— Тобто вирішити ті проблеми, які ставила ще давньогрецька трагедія. А до сих пір ми їх не вирішили!

А: — Ну от Лем, уже згадуваний. У нього в «Поверненні з зірок» герой Бреґ Халь, чи як він там, космонавт, дуже далеко літав — так, що коли повернувся на Землю, то застав людство зі зміненою, радикально зміненою природою. Бо відколи він вилетів, на Землі минуло десь так триста років.

— Так…