Читати книгу - "Правила гри. Частина перша"

прибічникам теорії генетичної природи феномену Пресвітлих (див. РОЗДІЛ 3).

Варіант другий. Суур знаходить феноменоносія, коли той уже живе самостійно. Мудрець гостює в нього, бесідує. Врешті, останній або залишає «марноту світу» — життя його в такому випадку збігається з Варіантом першим, — або продовжує жити по-старому. Тоді суур з’являється ще раз, уже на схилі віку феноменоносія. Зазвичай, рано чи пізно той ішов із мудрецем.

Варіант третій. Суур знаходить феноменоносія наприкінці життя останнього. Феноменоносій майже завжди залишає «марноту світу».

Життя кожного відомого нам феноменоносія збігається з одним із вищезазначених варіантів. Проаналізувавши дані, приходимо до несподіваного висновку. З часу підписання ан-тегу аж до смерті Пурнела — останнього феноменоносія (якщо не вважати такими оповідачів, а про це сказано окремо — (див. РОЗДІЛ 15), суури втрутились у «марноту світу» і призвели до повного зникнення феноменоносіїв. Коріння цього ми, певно, знайшли б у світогляді мандрівних мудреців, у якихось канонах, але, на жаль, маємо лише нотатки, залишені Ісууром і деякими його учнями (див. БІБЛІОГРАФІЮ). Немає сумніву, що за роки, які минули від написання цих документів до підписання ан-тегу, філософія суурів зазнала досить суттєвих змін. А їхні цілі? Вони були й залишилися невідомими. І мабуть, уже ніколи не будуть пізнані та розтлумачені.

Авжеж!

Цікава штукенція, ця книжечка. Не даремно я взяв її з бібліотеки. І шкода, що до їдальні її нести не можна…

Бо саме туди я, зголоднілий, вирушив.

Уже спускаючись на другий поверх, наздогнав пана Чрагена. Він не помітив мене, бо був надто заглиблений у власні думки. Я кахикнув.

— А, пане Нулкер! — сказав «академік», погладжуючи куцу борідку. — Даруйте, захопився роздумами.

— Про що, коли не секрет? — поцікавився я.

— Гм, звичайно, секрет, — посміхнувся Чраген. — Але вам відкрити можна, оскільки ви мені подобаєтеся: небагато молодих людей вашого віку цікавляться стародавньою літературою. Зараз, знаєте, все більше віддають перевагу телевізорам, стрибкам з парашутом та іншій маячні.

— То чим же вам не подобаються стрибки з парашутом? — здивувався я.

— Давня історія, — міцно стулив сухенькі губи «академік». — Н-да, давня та сумна. Був колись у молодості закоханий в одну гарну і розумну дівчину — дуже, до речі, схожу на пані Карну. Залицявся, вірші писав. І, уявіть, вона пішла від мене до чемпіона з цих самих стрибків з парашутом. Я, звичайно, вирішив не здаватися і поспішив на вишку для стрибків, щоб довести — собі і їй, — що я теж не ликом шитий, а коли і шитий, то вже певно не ним. Упав і зламав ногу.

Я спробував стримати посмішку — не вийшло. Пан Чраген махнув рукою:

— Смійтеся, смійтеся, мені теж смішно, коли згадую. Але парашутів відтоді не люблю. То про що ми?..

— Про секрет, який ви збиралися відкрити, — нагадав я.

Ми увійшли до Великої зали й сіли, продовжуючи розмову.

— Так-от, про секрет, — «академік» потягнувся за тушкованим м’ясом. — Секрет, знаєте, простий. Я думав про стародавні мови. Про деякі збіги й семантику окремих ієрогліфів. До речі, мені здалося, ви знаєтеся на давньоашедгунській?

— Трішки. В межах університетського курсу.

— А що закінчували? — діловито поцікавився Чраген.

— Намагався багато, але нічого не закінчив, — пожартував я. — На фізико-математичному було нудно, на фізкультурному — теж, вступив на філфак — а життя змінилося і довелося шукати роботу. Роботу знайшов, але виявилося, що слід вибирати між нею і навчанням. Віддав перевагу першій. Отож нічого зрештою і не закінчив.

— Але книжку давньоашедгунською прочитати зможете? Не заперечуйте, я бачив, що можете.

— Навіть не збираюся: можу. Ось, до речі, перед тим, як іти вечеряти, читав.

— То коли буде потрібна консультація, я можу на вас розраховувати?

Я розвів руками:

— Наскільки це буде в моїх силах. Але майте на увазі, я не фахівець.

— Я, на жаль, також, — пробурмотів «академік».

Решту часу ми розмовляли про якісь дрібниці.

Пан Чраген виявився цікавим співрозмовником, і його історії про «романтичну юність» були кумедними та розважливими.

Потім прийшов Данкен і втрутився у нашу розмову.

Почувався він сьогодні як на голках, що, схоже, було його звичним станом. Кілька разів журналіст у пориві почуттів плескав мене по плечу та руці, тож незабаром і я, і пан «академік» почали позирати на нього скоса. Врешті-решт Данкен поїв і пішов, ексцентричний та сповнений енергії.

— Дивна молода людина, — флегматично зауважив Чраген.

— Це точно, — погодився я. — А іноді дуже втомлює.

— Правильно. Але кожен маскується залежно від можливостей, — сказав «академік», підводячись з-за столу. Що він має на увазі?

— То я можу розраховувати на вашу допомогу щодо давньоашедгунської? — перепитав він.

Я підтвердив.

Прийшов до себе і вийняв з кишені цидулку. Сподіваюся, «академік» не помітив.

«Якщо те, що дається нам, — дар, подібний тим, які були у Пресвітлих, чому — Валхіри? Це надто небезпечно і взагалі — поза межами».

Данкен має рацію, демон його проковтни! Правитель, що має дар співпереживання такого рівня, як учора пан Валхір, — це ж потенційний божевільний! Уся моя теорія руйнується. Що тоді?

Читати перехотілося. Я лежав, розмірковував — і не помітив, коли заснув.

ДЕНЬ ДЕВ’ЯТИЙ

Ранок минув без пригод та НП.

Мугід провів нас до кімнатки для оповідей і попередив: сьогодні дуже тривалий сеанс, отож наберіться терпіння.

ОПОВІДЬ ДЕСЯТА

Набратися терпіння, — сказала собі Тесса. — Головне — пам’ятати про Тогіна. Це його єдиний шанс.

Вона подивилася на Сога, який крокував поруч. Вільний Клинок ще не знав про пастку, яку приготували для них. Тесса сподівалася: й надалі не знатиме. Вони з Кеном вирішать цю проблему вдвох і без зайвого галасу. Вирішать. Тільки поки що не зрозуміло, як…

Палацова охорона без перешкод пропустила їх і супроводила до зали нарад. Там на Вільних Клинків уже чекали.

— Доброго ранку, мій правителю, — сказала Тесса. — Ми прийшли.

Талігхіл стрімко повернувся до неї, і на обличчі Пресвітлого на одну-єдину мить з’явилася радість. Здається, крім войовниці, цього ніхто не помітив.

— Доброго ранку, пані Тессо, — гречно відповів правитель. — Часу в нас обмаль, тож до справ. Нашу вчорашню угоду слід оформити письмово, документ уже складено… — Пресвітлий простягнув Тессі чималий аркуш.

Вона прочитала, показала Клинкам. Начебто, все гаразд.

Талігхіл кахикнув, привертаючи до себе увагу.

— Треба переписати поіменно всіх Вільних Клинків, які переходять до нас на службу. Сподіваюся, хтось із ваших людей цим займеться. А хтось — хто самі вирішите — вирушить разом із паном Армахогом на копальні, аби допомогти відібрати тих везунчиків, які отримають свободу. З усім цим треба впоратися за два дні, оскільки