Читати книгу - "Сірі бджоли"

опускається, якраз на сидіння заднє лягає. Засне він легко — з такою-то втомою за плечима й не заснути?

34

Солодке для вух дзижчання бджіл заповнювало довкола звуковий простір. Під сонячним промінням снилося Сергійовичу, ніби лежить він у саду на вуликах, на соломці поверх бджолиних будиночків постеленій. Спить і набирається від бджіл енергії і сили такої, що потім хоч будинок сам будуй чи ставок лопатою копай! Снилося йому, що спить він солодко і чуйно, і невідривно від своїх медоносних підопічних!

Але коли сторонні дотики його ніс потривожили, замість того, щоб руку до обличчя піднести, відкрив він очі і прокинувся. Надто вже легко тонка оболонка ослабленого під сонячним промінням сну назовні прорвалася, як курча із яйця у новий день його випустивши. І побачив він у себе на носі бджілку. Утомлену, нерухому. Придивився краще і зрозумів, що не бджілка-працівниця на носі у нього примостилася, а трутень. Очі у трутня величезні, і бачить він краще, ніж звичайні бджоли, та тільки своє він бачить.

Змахнув рукою Сергійович трутня з носа — той на траву впав. Озирнувся потім навсібіч, у думках вчорашній вечір із сьогоднішнім ранком воєдино складаючи. «Складалися» вони непросто, але все-таки, коли всівся він на землі, зрозумів, що у спальному мішку біля вуликів на траві прокинувся. Тут же, хоч і туманно, але пригадалося, як ще вночі з машини вилазив, потираючи поперек, що розболівся, як витягав з багажника спальний мішок. Як через це довелося і намет дістати, бо мішок під ним лежав.

Вибрався Сергійович з мішка, скрутив його і на землі залишив. А потім встановив намет якраз між вуликами і причепом. Спальний мішок у рулон скрутив і всередину поклав. З бардачка машини у намет картонну іконку Миколая Чудотворця приніс. Місце для неї у лівому кутку визначив і там же перед картонкою божественною баночку зі свічкою поставив. Після того багаття розклав і чайник з водою над ним підвісив.

Снідав Сергійович повільно. Під срібну музику бджіл. Батон і ковбасу, на мед у Галі обміняні, порізав грубо: щоб приємніше і важче жувати було. І жував він товстий м’який бутерброд з незвичною легкістю, жував і думав, що почалося в нього тепер нове життя, мирне і весняне, під сонцем і деревами, недалеко від не злих, а іноді і привітних людей, і зовсім поруч зі своїми бджолами, які ось і зараз, поки він жує, працюють. На нього працюють. І нічого особливого натомість не просять. Тільки любові й акуратності. А у нього і любові для них вистачає, і знань з досвідом, і, а як же без того, акуратності! Акуратності у нього, можливо, більше, ніж у інших пасічників. Бо переживав він за своїх бджіл усю зиму, від війни їх оберігав, від вибухових шумів, від холоду. І подумки оберігав, і у дійсності, яка, насправді, від нього особливо і не залежала.

Поснідавши, витягнув він усе із багажного відділення своєї «четвірки». Прямо на землі під відкритими, до неба перекинутими задніми дверцятами машини розклав. Узявся повільно дорожні пожитки сортувати. Сумку з кухонним начинням до намету відніс. Літрові і півлітрові банки з медом рядами на траві виставив і порахував. Ніби і немало солодкої валюти він з собою узяв, якщо у кілограми переводити. А от якщо у гроші, то не так вже й багато.

І це за умови, що йому за мед грошима платити будуть, а не ковбасою і хлібом. Але потім подумав, що все у нього насправді чудово і набагато краще, ніж могло бути, і що причин для занепокоєння немає. Адже весна у розпалі, опаленням землі сонце займається, і платити йому за тепло не треба. Ну а бджоли, зрозуміло, місцевість вивчають, маршрути своїх польотів засвоюють і тепер не матимуть вони ніяких турбот, окрім як на роботу літати!

Пізніше виникло у Сергійовича бажання знову у село навідатись, він спочатку навіть список для закупівлі склав, думав круп різних по кілограму узяти, щоб каші у казанку варити. Але потім запідозрив він сам себе у тому, що не продукти йому потрібні, а продавчиню побачити хочеться. І для більшого спротиву своїм бажанням порахував він, скільки бензину на таку поїздку піде! Сума, звичайно, копійчана вийшла, але ж за бензин на заправці медом не заплатиш! І відмовився Сергійович від необов’язкової поїздки. Вирішив її на завтра перенести, коли він вже і сир, і ковбасу доїсть, коли дійсно хліба свіжого захочеться!

Заспокоївся і навіть зрадів тому, що на завтрашній день план з’явився, розстелив Сергійович біля ближнього вулика старе ліжкове покривало, під яким завжди речі у багажнику від чужого ока ховав. Приліг на нього і задрімав. Увечері, коли сутінки небо на землю опустили, окрім бджолиного дзижчання у звуковому оточенні Сергійовича інший шум з’явився. І шум цей потроху наростав, голоснішим стаючи, поки не змусив Сергійовича на ноги стати. За деревами, там, де дорога лежала, якою він до цього затишного закутку приїхав, замелькав яскравий жовток мотоциклетної фари.

Насупився Сергійович. Ближче до вогнища підійшов, де на траві сокира похідна лежала. Мало хто у темноті тут їздити може. А фара вже разом із польовою дорогою лісок обігнула і прямо на пасіку Сергійовича, на палатку і весь його «літній табір» світила. І торохтіння мотора перекрило своїм шумом дзижчання бджіл.

Коли світло її, тієї фари, до Сергійовича дотяглося, швидкими кроками вийшов він із зони видимості. Тут раптом і фара згасла, і мотор заглух, і у тиші, що виникла, голос Галі з магазину прозвучав.

— Серьожа! Ти тут?

— Ну так, — сказав він, підходячи і незграбно ховаючи за спиною сокиру.

Багаття горіло і у його розсіяному світлі було видно, що опустила Галя біля ніг сумку.

— Я тобі картоплі підвезла! Ти ж, мабуть, всухом’ятку харчуєшся!

— Дякую! — у голосі Сергійовича прозвучала здивована вдячність. — Не чекав. Нікого зараз не чекав...

Перестелив він старе покривало до вогню ближче. Усілися вони удвох. Галя з сумки загорнуту у стару куртку каструлю дістала, вивільнила її і Сергійовичу передала.

— Там ложка прямо усередині! — сказала.

Зняв Сергійович з алюмінієвої каструльки кришку, знайшов ложку і став нею гарячу варену, щедро змазану маслом картоплю черпати. Їв жадібно і водночас про доброту Галі думав, про її турботу, що змусила її після роботи гарячу їжу йому привезти.

— А ти що, сама живеш?

— Ага, — відповіла вона, не зводячи очей з вогнища.

— І