Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Енн (ніжно й через те лякаючи його). Я нічого не хочу нагадувати вам. Але я знала людей, з якими те трапилось, і дізналась від них про все.

Таннер. Так, але навіть і правдиві історії я, перш ніж розказувати вам, оздоблював і прикрашував, наскільки було можливо. Приниження, яких іноді доводилося зазнавати чулому хлопчикові, звичайно тішать товстошкірих паскудників; але сам хлопчик відчуває ці приниження так гостро, так боляче, і його охоплює такий сором, що він не в змозі зізнатися в цьому — йому залишається лише заперечувати. А проте, мабуть, я добре робив, коли перебільшував, бо коли одного разу я сказав вам правду, ви пригрозили, що викажете на мене.

Енн. Ат, ніколи цього не було! Ані разу!

Таннер. Ні, це було. Чи пам’ятаєте ви темнооку дівчинку, що звалася Рейчел Роузтрі? (Енн на мить інстинктивно примружує очі). Я був затіяв з нею флірт; якось уночі ми зустрілися в садку, де проходжувались деякий час пригорнувшись, — тепер можу зауважити, досить незручно, — одне до одного і на прощання поцілувалися, — все, як це личить у справжньому романі. Коли б цей флірт далі тривав, він обрид би мені до смерти. Але він одразу ж увірвався, бо Рейчел, дізнавшись про те, що я вам все розказав, відшила мене. Як вона про це дізналась? Звичайно, від вас. Ви пішли до неї й пригрозили, що викажете її; таємниця ця звисла над її головою, як Дамоклів меч, і її життя відтоді стало жахливе і принижене.

Енн. Що ж, це було їй лише на користь. Я вважала за свій обов’язок припинити її негарну поведінку, — і вона тепер мені дуже вдячна за те.

Таннер. Справді?

Енн. Хай там як, вона повинна була б бути мені вдячна.

Таннер. Я, звичайно, вважаю, що до ваших обов’язків не належало припиняти мою негарну поведінку.

Енн. Я її припинила тим, що стримала Рейчел.

Таннер. Ви переконані в цьому? Ви цим лише припинили мої балачки про це. А чи певні ви в тому, що вам пощастило припинити й самі пригоди?

Енн. Ви цим, очевидно, хочете сказати, що ви так само поводилися й з іншими дівчатами?

Таннер. Ні, для мене було досить і тих романтичних дурниць, що я мав з Рейчел.

Енн (не переконана). Тоді чому ж ви перестали бути відвертими зі мною й відійшли від мене?

Таннер (загадково). Якраз на той час я мав щось таке, що хотів зберегти тільки для себе і чим не хотів з вами поділитись.

Енн. Я переконана в тому, що я від вас того б і не вимагала, коли б ви цього не бажали.

Таннер. Це була не коробка з цукерками, Енн. Це було щось таке, чого ви ніколи не згодилися б залишити мені одному й чим хотіли б заволодіти самі.

Енн (з недовір’ям). Що ж це таке?

Таннер. Моя душа.

Енн. Ви знаєте, що кажете дурниці.

Таннер. Ні, Енн, я кажу цілком серйозно. Ви тоді не помітили, що і в вас заговорила душа. А вона справді заговорила. І не без причини ви отак раптово відчули моральний обов’язок потурбуватись про Рейчелеву невинність і її поведінку. До того часу всі ваші вчинки були бездоганні, як це личило зразковій дівчині, але ви ніколи не відчували, що є якийсь обов’язок щодо інших. І я цього не відчував. До того часу я, як хлопчисько, грався в розбійники, і совісти в мене було не більше ніж у лиса, коли він потрапить до пташарні. І лише тоді я дізнався, що таке докори совісти, що таке обов’язки. Я побачив, що правдивість і честь — не тільки трафаретні слова в устах дорослих, а що вони зобов’язують.

Енн (спокійно). Так, здається — ваша правда. Ви почали бути чоловіком, а я — жінкою.

Таннер. Чи певні ви в тому, що нам не випадало стати чимсь більшим, ніж ми тоді були? Що є в очах більшости початок змужнілости? Це є початок кохання. Але для мене кохання почалось набагато раніш. Кохання відігравало найголовнішу роль в найраніших моїх мріях і пустощах, які я тільки можу пригадати, — чи буде мені дозволено сказати: в найраніших наших мріях і пустощах, які ми тільки можемо пригадати? Хоч ми в той час його й не розуміли. Ні, та зміна, що відбулася зі мною, була народженням сильного морального почуття, а це почуття — я кажу з власного досвіду — і є єдине справжнє почуття.

Енн. Усі почуття мусять бути моральні, Джеку.

Таннер. Мусять! Невже ж ви гадаєте, що існує ще щось настільки ж сильне, щоб могло покласти межі пристрасті, крім ще сильнішої пристрасти?!

Енн. Наше моральне почуття завжди контролює пристрасті, Джеку. Не плещіть дурниць.

Таннер. Наше моральне почуття?! Хіба ж воно не є та сама пристрасть? Чи всі пристрасті, як і всі прегарні мелодії,— від диявола? Коли б моральне почуття не було пристрастю, коли б воно було не найсильніша з пристрастей, — усі інші пристрасті змели й його геть, як ураган змітає листя. Народження цієї пристрасти перетворює дитину на чоловіка.

Енн. Є й інші пристрасті, Джеку. І дуже сильні.

Таннер. Усі інші пристрасті були в мене раніш, але вони були такі кволі й безцільні, звичайна дитяча жадоба, жорстокість, цікавість, фантазії, звички й забобони, — смішні й безглузді для зрілого розуму. І коли вони раптово засяяли, як щойно засвічені вогні, це не було їхнє сяйво,— це був відблиск морального почуття, яке щойно розцвіло. Це почуття облагородило всі інші, надало їм змісту й глибини; воно викликало безліч бажань, захоплень, організувало їх у цілу армію цілей і принципів, і з цього почуття й народилася моя душа.

Енн. Я помітила тоді, що ви порозумнішали. Бо до того часу ви тільки й шукали, щоб десь щось зруйнувати.

Таннер. Зруйнувати! Дурниця! Я був звичайним капосним хлопцем — не більш.

Енн. О, Джеку, ви руйнували! Ви нищили всі молоді ялинки, відтинаючи в них дерев’яним мечем верхівки. Розбивали всі парники, підпалювали сіно. Поліція заарештувала Таві, коли він тікав звідси, не мавши сили зупинити вас. Ви...

Таннер. Гала-бала... То були битви, бомбардування, стратегічні викрутаси, щоб врятувати наші скальпи від червоношкірих. У вас немає буйної уяви, Енн! Я тепер вдесятеро більш руйную, ніж тоді. Моральне почуття підкорило собі мій дух руйнування й скерувало його на моральні цілі. Я зробився реформатором, іконоборцем. Тільки тепер я руйную вже не парники й