Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

не підпалюю сіно, а вщент розбиваю вірування й скидаю ідолів.

Енн (нудьгуючи). Боюсь — я занадто жінка, щоб знайти будь-яку мету в цьому руйнуванні. Руйнування може тільки руйнувати.

Таннер. Так. Тим-то воно й корисне. Будівництво захаращує землю зайвими установами, тоді як руйнування очищає її й дає нам простір і свободу.

Енн. Це ні до чого, Джеку. Жодна жінка не погодиться з вами в цьому.

Таннер. Це через те, що ви змішуєте поняття «будування» і «руйнування» з «творчістю» і «вбивством». А вони не подібні один до одного: я схиляюся перед творчістю і з огидою відвертаюся від убивства. І тому я схиляюсь перед творчістю в кожному дереві, в кожній клітці, в птиці й звірині, навіть у вас. (Зацікавлення й захват зганяють ніяковість і нудьгу, що почали з’являтись на обличчі Енн). Не що інше, як інстинкт творчости керував вами, коли ви намагалися прив’язати мене до себе ланцюгами, що їхні сліди й зараз на мені. Так, Енн, давня дитяча згода між нами була несвідомим коханням...

Енн. Джеку!

Таннер. О, не лякайтесь...

Енн. Я й не лякаюсь.

Таннер (жартівливо). А вам слід було б злякатись: де ваші принципи?

Енн. Джеку, ви це серйозно чи ні?

Таннер. Про що? Про моральні почуття?

Енн. Ні, ні, про щось інше (збентежено). Ох, який ви кумедник: ніколи не вгадаєш, як до вас ставитися.

Таннер. Ви повинні ставитися до мене цілком серйозно. Я — ваш опікун, і мій обов’язок — розвивати ваш розум.

Енн. Виходить, наша любовна згода минулася? Так? Можливо, я вам обридла?

Таннер. Ні, але моральне почуття зробило неможливим наші дитячі стосунки. Ревниве почуття моєї нової індивідуальности прокинулося...

Енн. Бідний Джеку, ви не могли більш терпіти, що до вас ставляться, як до хлопчиська.

Таннер. Так, бо дозволяти ставитися до себе, як до хлопчиська — значить залишатися ним. Я став новою людиною, і ті, хто знали мене раніше, брали мене на сміх. Єдиною людиною, що ставилася до мене сумлінно, був мій кравець: щоразу, коли я приходив до нього, він знімав з мене нову мірку, тоді як усі інші лишалися зі старою міркою й сподівались, що вона до мене підійде.

Енн. Ви тепер занадто високої думки про себе.

Таннер. Коли б ви, Енн, піднялись на небо, ви були б, мабуть, не менш як протягом року високої думки про свої крила. І коли б ви зустріли там своїх родичів, і вони б, як і раніш, ставилися до вас, як до звичайного смертного, ви були б не в змозі лишатися з ними. Ви б подбали про те, щоб потрапити туди, де вас знали лише ангелом.

Енн. Виходить, кінець кінцем, тільки ваш гонор примусив вас втекти від нас?

Таннер. Так, тільки гонор, якщо вам хочеться так назвати це.

Енн. Тоді вам не було чого ховатися від мене.

Таннер. Від вас скоріше, ніж від усіх інших. Ви палкіше за інших боролися проти моєї емансипації.

Енн (серйозно). О, як ви помиляєтесь! Я б для вас усе зробила.

Таннер. Усе, крім одного: не випустили б мене з-під своєї влади. Вже тоді ви інстинктивно скористалися з того проклятущого жіночого засобу — накидати чоловікові ввесь тягар обов’язків, самій не робитись такою безпорадною, залежати тільки від нього, поки він, зрештою, й кроку не посміє ступити без дозволу. Я знаю одного бідолаху, єдиним бажанням якого є втекти від жінки. Але вона тримає його при собі, погрожуючи, що кинеться під колеса того потягу, яким він поїде від неї. І так роблять усі жінки. Якщо ви спробували б піти туди, куди ви нам не дозволяєте, ніякий закон не став би нам на перешкоді, але ледве чи ми зробили б перший крок, як ви вже кинулися б нам під ноги. Ваше тіло у нас під колесами, тільки-но ми збираємось вирушити. Але жодна жінка не поневолить мене таким способом.

Енн. Але, Джеку, не можна вік пережити, не звертаючи будь-якої уваги на інших.

Таннер. Ат! Що воно — ті інші? Ось ця сама увага до інших чи, краще сказати, полохливий страх перед іншими і робить з нас сентиментальних рабів. «Звернути увагу» на вас,— як ви це звете,— значить поставити вашу волю замість своєї. Ну, а як ваша воля є нікчемніша за мою? Чи жінки краще освічені, ніж чоловіки? Чи юрба виборців краще освічена, ніж правителі? Звичайно, що гірше,— в обох випадках. І що являтиме собою світ, в якому державні діячі будуть звертати увагу на юрбу виборців, а решта чоловіків — на своїх жінок? Що є тепер церква й держава? Жінка й платник податків!

Енн (лагідно). Я дуже рада з того, що ви розумієтеся на політиці, Джеку. Це вам стане у пригоді, коли ви потрапите до парламенту. (Вів зіщулюється, як простромлений пухир). Але дуже шкода, що ви вважали мій вплив на вас за шкідливий.

Таннер. Я не кажу, що він був шкідливий. Але хай би який він був, — чи шкідливий, чи гарний, — я не хтів бути зшитий за вашою міркою. І тепер не хочу.

Енн. Ніхто цього й не вимагає від вас, Джеку. Запевняю вас, слово чести, я ніколи й на думці не мала хоч би трішечки судити вас за ваші химерні погляди. Вам відомо, що всіх нас виховано в проґресивному дусі. Чому ви ввесь час вважали мене за людину з обмеженим світоглядом?

Таннер. Ось де небезпека! Я знаю, що ви не будете заперечувати мені, бо ви зрозуміли, що це не відіграє ніякої ролі. Бо боа-констриктор зовсім не цікавиться думками ягняти в той час, коли обвиває його шию своїми кільцями.

Енн (підводиться, раптово все зрозумівши). О-о-о!.. Тепер я розумію, чом ви застерігали Таві проти мене, називаючи мене боа-констриктором. Дідусь мені переказав. (Сміється й кидає своє боа йому круг шиї). Хіба вам так не добре, не затишно?

Таннер (скутий). Ну, ви, шалена жінко, чи облишите ви коли-небудь лицемірити?..

Енн. З вами я ніколи не лицемірю, Джеку. Ви розгнівалися? (Скидає з нього боа й шпурляє його на стілець). Можливо, що мені не слід було цього робити.

Таннер (з презирством). Знов манірність? Чом не слід, коли це вас розважає?

Енн (соромливо). Бо... бо... я гадала, що кажучи про боа-констриктора... Ви мали на увазі... ось що. (Охоплює руками йому шию).

Таннер (пильно дивиться на неї). Надзвичайне зухвальство! (Вона сміється й поплескує його по щоці). Жодна душа не повірила