Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

повідомлення картинку: обличчя відомого політика поряд зі схожою на нього мордою пса. Я пирхнула — дивовижна подібність. Під фото він написав: «Ранковий жарт середи», що б це не означало.

Імпульсивно я набрала відповідь:

Доброго ранку, Реймонде. Зображення собаки і політика дуже кумедне. Ти часом не будеш вільним о 12:30, щоб піти на обід? Усього найкращого, Елеанор.

Відповіді не було мало не чверть години, і я вже почала шкодувати, що повелася так імпульсивно. Раніше я нікого не запрошувала приєднатися до мене за обідом. Я звично перевірила соціальні мережі в пошуках бодай якихось новин від музиканта — на «Фейсбуці», у «Твіттері» та в «Інстаграмі» не було нічого нового. Шкода. Коли він мовчав, мене це непокоїло. Я підозрювала, що йому дуже сумно або, що мене непокоїло більше, що він дуже щасливий. Нова дівчина?

Через нудоту я не планувала брати сьогодні повний обід, зупинюсь на смузі з антиоксидантами та невеликій мисці арахісу з васабі. Аж раптом на пошту прийшло нове повідомлення.

Вибач, мав відповісти на дзвінок у службу підтримки. Сказав хлопцю, щоб він вимкнув і знову ввімкнув пристрій. Обреготатися. Обід — це чудова ідея. Побачимося за 5 хвилин? Р.

Я набрала відповідь.

Чудово. Дякую.

Я наважилася не вказувати ім’я, бо зрозуміла, що він і так знає, що це від мене.

* * *

Реймонд спізнився, прийшовши не за п’ять хвилин, як обіцяв, а за вісім, але цього разу я вирішила не акцентувати на цьому увагу. Він запропонував піти в кафе на розі, яке йому подобалося.

Цей заклад, доволі богемний і пошарпаний, з розпарованими меблями та купою подушок і ковдр, не був тим місцем, куди я зазвичай ходжу. Яка ймовірність того, що вони тут постійно прибирають? Я замислилася. Мінімалізм — найкраще. Я здригнулася від думки про всіх цих мікробів; тепло та щільні подушки — ідеальне місце для розмноження пилових кліщів і, можливо, навіть вошей. Я сіла за столик зі звичайними дерев’яними стільцями без жодних подушок.

Реймонд, певно, знав офіціанта, який приніс меню і привітався з ним, назвавши його на ім’я. Персонал у кафе, здавалося, належав до того ж типу людей, що й Реймонд: недоглянуті, погано одягнені як жінки, так і чоловіки.

— Тут дуже смачний фалафель, — сказав він, — та суп, — показуючи пальцем у розділ «Спеціальні пропозиції».

— Крем-суп з цвітною капустою і кмином, — прочитала я вголос. — Тільки не це. Не думаю, що це гарна ідея.

Після розмови з Бобом мій шлунок досі млоїло, тому я замовила каву без цукру та сирну булочку. Хай там що їв Реймонд, воно тхнуло трохи підігрітим блювотинням. Він голосно чавкав і не щільно стуляв рота, тому мені довелося відвернутися. Це полегшувало обмірковування пропозиції Боба та завдання, яке він мені доручив.

— Я можу тебе дещо запитати, Реймонде?

Він ковтнув кóли і кивнув. Я знову відвернулася. Наш офіціант сперся на барну стійку, киваючи в такт какофонічній музиці, де було забагато гітари й недостатньо мелодії. Якісь божевільні звуки, що їх могли чути у своїх головах схиблені перед тим, як відрізати голови лисиць і кидати їх у сусідський садок.

— Мені запропонували підвищення до посади офіс-менеджера, — сказала я. — Як гадаєш, варто її прийняти?

Він перестав жувати та зробив ще один ковток напою.

— Це чудово, Елеанор, — усміхнувся він. — Що тебе зупиняє?

Я відкусила булочки — несподівано смачної, набагато кращої за ту, що продають у «Теско». Ніколи не думала, що буду думати так про будь-що.

— Ну, — розпочала я, — з одного боку, мені платитимуть більше. Звісно, не набагато більше, але… досить для того, щоб я могла оновити певні речі. З іншого боку — я матиму більше роботи й більше обов’язків. Крім того, офіс сповнений ледарями та ідіотами, Реймонде. Доволі складно керувати ними та їхнім завантаженням, запевняю тебе.

Він захихотів, а тоді закашлявся — кола пішла не туди.

— Зрозуміло. Отож питання в тому, чи варті додаткові гроші додаткової метушні?

— Точно, — підтвердила я, — ти дуже чітко сформулював мою дилему.

Він мовчки пережував і запитав:

— То який план гри, Елеанор?

Я не уявляла, що він мав на увазі, і це, певно, відбилося на моєму обличчі.

— Тобто як довго ти плануєш займатися офісним адмініструванням? Якщо довго, то це хороша пропозиція — нова посада й зарплатня. А коли будеш готова зробити наступний крок, то зможеш отримати значно кращу посаду.

— Що означає «наступний крок»? — запитала я.

Цей чоловік вочевидь не ладен висловлювати думки зрозумілою англійською мовою.

— Коли ти шукатимеш нову роботу в новій компанії, — пояснив він, розмахуючи виделкою.

Я відсунулася назад, боячись, що він забризкає мене слиною.

— Ти ж не збираєшся завжди працювати в «Бай Дизайн»? — мовив він. — Скільки тобі? Двадцять шість? Двадцять сім?

— Нещодавно мені виповнилося тридцять, Реймонде, — відповіла я втішено.

— Справді? — запитав він. — Ну, ти ж не плануєш провести решту свого життя за паперами Боба?

Я здригнулася, чесно кажучи, я ніколи над цим не замислювалася.

— Думаю, що так, — сказала я. — Що ж іще мені робити?

— Елеанор! — мовив він шоковано. — Ти розумна, сумлінна… добре організована. У світі багато завдань, які ти можеш виконувати.

— Дійсно? — запитала я, сумніваючись.

— Точно! — Він щосили закивав. — Ти вмієш добре рахувати. Правильно говориш. Знаєш ще якусь мову?

— Я непогано знаю латину, — кивнула я.

Він стиснув свій маленький рот, над верхньою губою якого росли маленькі вусики.

— Гм-м-м, — промовив він, махаючи офіціанту, який підійшов до нас і витер столик. А тоді повернувся з двома чашками кави і тарілочкою шоколадних трюфелів, які ніхто не замовляв.

— Насолоджуйтесь, друзі! — сказав офіціант, демонстративно ставлячи тарілку з ласощами.

Я захитала головою, не вірячи в те, що хтось насправді міг вимовити це.

Реймонд повернувся до розмови.

— Чимало компаній охоче наймуть досвідченого офіс-менеджера, Елеанор. І не лише в галузі графічного дизайну — це може бути ІТ-компанія, або громадська організація, або… варіантів багато! — Він поклав трюфель до рота. — Хочеш залишитися в Глазго? Ти могла б переїхати в Единбург чи Лондон, навіть у… зрештою весь світ у твоїй кишені, чи не так?

— Хіба? — перепитала я. Знову ж таки, я ніколи не думала про те, щоб переїхати в інше місто, щоб жити деінде. Бет, з дивовижними залишками Римської імперії, Йорк, Лондон… усе це якось занадто.

— Я навіть не замислювалася над багатьма речами, Реймонде. Гадаю, я не усвідомлювала, що можу їх контролювати. Це звучить дивно, я знаю.

Він посерйознішав і нахилився вперед.

— Елеанор, тобі