Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

Головою львівської школи біохімії є Яків Парнас (1884–1949). Головне досягнення біохімії першої половини ХХ століття – з’ясування природи та «біологічного смислу» анаеробного перетворення вуглеводів – стало можливим завдяки відкриттю кількох дослідників, в числі яких був і Я. Парнас. Учений створив Інститут медичної хімії при Львівському університеті. На жаль, ученого було заарештовано під час сталінських репресій, і він загинув за невідомих обставин.

* * *

Величезний внесок зробив у біохімію і А. Красновський (1913–1993). Ним було розроблено кілька нових моделей фотосинтезу, які знайшли застосування у сфері біотехнологій. Вони призвели до народження нової науки – фотохімії.

* * *

Систематичні геологічні дослідження в Україні почалися ще в кінці XVIIІ століття. В 1829 році Е. Ковалевський склав першу геологічну карту Донбасу.

* * *

Та геологічні школи з’явилися у країні тільки у другій половині ХІХ століття. В Києві таку школу очолював ректор Київського університету К. Феофілактов, що організував дослідження Українського кристалічного щита.

* * *

Великий внесок у розвиток геології внесли В. Тарасенко, Н. Андрусов та І. Леваковський, а перший підручник з цієї дисципліни склав професор Харківського університету А. Борисяк.

* * *

Початок геохімічних досліджень в Україні пов’язаний з іменем видатного ученого-енциклопедиста Володимира Вернадського (1863–1945), який створив першу біогеохімічну лабораторію і став засновником вчення про біосферу Землі. Та наукову діяльність цієї геніальної людини неможливо вкласти у рамки якоїсь однієї дисципліни. Він із однаковим інтересом займався фізичною географією, ґрунтознавством, мерзлотознавством, біологією, кристалографією, мінералогією, фізикою, радіологією, історією розвитку наукової думки, філософією, історією та літературою. Недарма цього вченого називають «Ломоносовим ХХ століття». Таку свою наукову «всеїдність» він пояснював так: «Моя мета – пізнання усього, що можливо для людини і нині відповідно до її сил та часу». Поступово у Вернадського виник новий біосферний світогляд – вчення про біосферу. А у 1936 році він упритул підійшов до його логічного продовження – вчення про ноосферу. В повному обсязі роботи вченого (а їх більше 700) не публікувалися аж до 90-х років ХХ століття. Хоча багато його ідей виявилися пророчими: він, наприклад, передбачив усі сучасні глобальні екологічні проблеми, про які на початку минулого століття ще ніхто не замислювався.

Володимир Вернадський

* * *

Таким же вченим-енциклопедистом був і Михайло Максимович (1804–1883). Перший ректор Київського університету був біологом, філологом, філософом, істориком, етнографом, природознавцем, письменником та перекладачем. За його підручниками біології свого часу навчалася половина Європи. А одним з найкращих перекладів ученого стало «Слово о полку Ігоревім». Величезну кількість наукових праць Михайло Максимович присвятив українській культурі, якій він лишався відданим до кінця життя.

* * *

Незважаючи на те, що Україна не має безпосереднього виходу до океану, його властивості та багатства плідно вивчало багато українських океанологів. Ними було розроблено динамічну модель Світового океану, яка має не тільки наукове, але і прикладне значення.

* * *

Природні умови та ресурси України вивчали такі видатні вчені, як В. Докучаєв, П. Броунов та А. Краснов. Останній створив один з перших курсів загального землеробства.

* * *

Про велику увагу, яка в усі часи приділялася сільськогосподарським наукам, свідчать роботи, що проводилися ще на початку ХІХ століття Харківським товариством сільського господарства для отримання стійких врожаїв польових культур, селекції буряків. Їх було продовжено вже в радянський період Харківською селекційною станцією під керівництвом відомого селекціонера та генетика Василя Юр’єва (1879–1962).

* * *

Першою своєрідною науковою установою в галузі плодівництва став акліматизаційний сад засновника Харківського університету Василя Каразіна (1773–1842), закладений ним у 1809 році на хуторі Основа. Цікаво, що він не тільки займався в ньому селекцією овочів та фруктів, але і першим в країні розробив способи їх консервації: свої «домашні заготовки» вчений навіть надсилав у ставку верховного командування російської армії під час кампанії 1812–1814 років. Його брат Іван Каразін також прославився як перетворювач природи: у 1793 році він заснував у Краснокутську дендропарк, в якому було зібрано сотні видів рослин з країн Європи, Японії, Китаю, Америки, Бразилії та Мексики, а також 600 сортів плодових дерев.

* * *

Навряд чи знайдеться людина, яка хоча б раз у житті не куштувала сорт яблук, який у народі називають «симиренкою». Але далеко не усі знають, що вивів його видатний український вчений-помолог Лев Симиренко (1855–1920), який став засновником першого помологічного та маточного саду під Млієвом Черкаської області. Тут на основі селекції було виведено більше 900 сортів яблук і створено найпопулярніший досі Ренет Симиренка.

* * *

Здавна українці з любов’ю та вмінням займалися бджільництвом (навіть нині Україна входить у трійку найбільш «медових» країн світу). Та особливо прославив українське бджільництво житель Чернігівської області Петро Прокопович (1755–1850), який у 1814 році першим у світі розробив розбірний рамковий вулик. Це дозволило отримувати чистий мед без знищення бджіл. Своїм відкриттям Прокопович здійснив справжню революцію у бджолярстві.

* * *

Увійшов в історію «солодкої» галузі і М. Вітвицький, який у 1828 році винайшов на Волині «дзвоновий вулик», що у подальшому було названо його іменем. Він складався з 6–7 надставок, що дозволяли збільшувати чи зменшувати гніздо бджіл.

* * *

Біологічні науки – ботаніка, зоологія, анатомія – почали формуватися в Україні в кінці XVII століття, а фізіологія рослин, тварин, людини, мікробіологія, гідробіологія, іхтіологія та палеонтологія – на початку ХІХ століття. А уже наприкінці з’явилися видатні наукові праці І. Мечникова, В. Зелінського, І. Шелкова, М. Сеченова, І. Шмальгаузена.

* * *

Ілля Мечников (1845–1916) народився на Харківщині. Тут же після закінчення Харківського університету він займався вивченням ембріології. А світова слава прийшла до нього в Одесі після створення разом з видатним одеським мікробіологом Миколою Гамалією (1839–1949) першої в країні Бактеріологічної станції (нині – Інститут вірусології та епідеміології І. Мечникова). В 1908 році вченого було удостоєно Нобелівської премії з фізіології та медицини «за праці з імунітету». А Микола Гамалія усе життя займався розробкою та удосконаленням вакцин і боротьбою з епідеміями віспи та тифу.

Ілля Мечников