Читати книгу - "Учта для гайвороння"

її загнали у куток пані Фалиса Стокварт з чоловіком, паном Балманом Березняком.

— Моя шановна матінка надсилають вашій милості щирі співчуття, — белькотіла Фалиса. — Лолису саме вклали до ліжка, бо дитині вже скоро строк, і матінка завважили за потрібне лишитися з нею. Вони благають вашу милість їм пробачити і прохали мене спитатися… матінка ставили вашого ясновельможного батечка понад усіх людей в світі… якби моя сестра народила хлопчика, матінка вважали б за честь назвати його Тайвином… коли на те буде ваша ласка…

Серсея вирячила на неї очі.

— Ваша недолуга сестра дала себе зґвалтувати половині Король-Берега, а Танда гадає вшанувати її байстрюка іменем мого ясновельможного батька?! Ви при своєму розумі?

Фалиса сахнулася, наче її вдарили, але чоловік лише пригладив рясні біляві вуса великим пальцем.

— Я казав пані Танді те саме. Ми знайдемо Лолисиному байстрюкові, е-е… більш годяще ім’я, даю в тім своє слово.

— Майте таку ласку.

Серсея обернулася до них боком і пішла геть. Тим часом Томен потрапив до пазурів Маргерії Тирел та її бабці. Колюча Королева була така мала на зріст, що Серсея на мить завважила її за якусь із численних дітей Тирелів. Не встигла королева врятувати сина від трояндової навали, як натовп виштовхнув її лицем до лиця з дядьком. Коли вона нагадала йому про призначену пізніше зустріч, пан Кеван стомлено кивнув і попрохав дозволу піти. Але син його Лансель лишився — викапана подоба людини, що однією ногою стоїть у могилі. «Цікаво, він вибирається з неї, а чи зібрався туди навіки?»

Серсея вичавила з себе посмішку.

— Яка втіха бачити, любий Ланселю, що ти так зміцнів. Маестер Балабар оповідав нам чорні звістки, аж ми боялися за твоє життя. Але я гадала, ти вже їдеш до замку Даррі приймати господарство і титул.

Батько зробив Ланселя князем Даррі після битви на Чорноводі — і тим кинув датку своєму братові Кевану.

— Поки ще ні. У моєму замку сидять розбійники.

Голос її брата у перших був тонкий та кволий, як вуса на верхній губі. Хоча волосся на голові йому геть збіліло, вуса зберегли піщану барву. Серсея часто зупиняла на них погляд, поки малий трудився на ній, старанно гойдаючись туди-сюди. «Наче смужка бруду над ротом.» Колись вона жартома погрожувала стерти вуса геть, послинивши палець.

— Пан батько казали: річковий край потребує міцної руки.

«А отримає, на свою біду, твою» — хотіла додати вона. Але натомість посміхнулася.

— І ще ж на тебе чекає весілля!

Змученим обличчям юного лицаря пробігла хмара.

— З панною Фрей, яку я не обирав. Ба навіть не дівчиною, а вдовицею — тільки й того, що крові Даррі. Батько кажуть, так мене легше визнають селяни… але ж селян усіх перерізали.

Він сягнув по її руку.

— Це жорстоко, Серсеє. Ваша милість знають, як палко я…

— …відданий домові Ланістер, — скінчила вона за нього. — Ніхто не сумнівається, Ланселю. Хай дружина подарує тобі міцних синів.

«Аби лише весілля лаштував не її дідусь.»

— Вірю і знаю, що ти скоїш у Даррі безліч шляхетних учинків.

Лансель похнюплено кивнув.

— Коли вже здавалося, що мені кінець, батечко привели верховного септона помолитися за моє життя. То така праведна й добра людина. — Очі брата у перших зволожилися і виблискували: дитячі очі на обличчі кволого старого. — Він казав, що Матір вберегла мене для якогось священного обов’язку, яким я зможу спокутувати гріхи.

Серсеї стало цікаво, як саме він хоче спокутувати їхній спільний гріх. «Висвятити його на лицаря — то була помилка. Брати його до ліжка — ще гірша.» Лансель був слабкий очерет під вітром… і ця його новознайдена ревність у вірі зовсім її не тішила. Лансель був кумедніший, коли намагався клеїти з себе Хайме. «Що цей белькотливий йолоп розповів верховному септонові? А що розповість своїй Фрейці, коли лежатиме з нею в темній опочивальні?» Якби він зізнався у зляганні з Серсеєю, вона б це пережила. Чоловіки часто брешуть про свої перемоги над жінками; вона б пояснила усе хвалькуватістю зеленого хлопчини, що втратив розум від її краси. «Але якщо він заспіває про Роберта і той міх вина…»

— Спокута найкраще досягається через молитву, — відповіла Серсея. — Мовчазну молитву.

На тім вона лишила Ланселя міркувати про сказане, а сама оперезалася для битви з тирелівською ордою. Маргерія обійняла її, наче сестру, що хоч і здалося королеві нахабством, проте не вартим одкоша перед усім двором. Пані Алерія та сестри Маргерії у перших лише поцілували Серсеї пальці. Пані Милобрід, важка дитиною, попрохала королеву про дозвіл назвати майбутнього хлопчика Тайвином, а якщо буде дівчинка — то Ланою. «Ще одного? — мало не застогнала вона. — В державі скоро буде не пропхатися крізь Тайвинів.» Але дала свою згоду так люб’язно, як могла, щосили удаючи захоплення.

Проте насправді її потішила тільки пані Добромир.

— Ваша милосте, — мовила вона своїм хтивим голосом з соковитою мирійською вимовою, — я написала друзям за вузьке море і попрохала їх притьмом схопити Біса, щойно він покаже свою бридку пику в котромусь із Вільних Міст.

— То ви маєте багато друзів за морем?

— У Мирі багато. Декого в Лисі та в Тироші. Могутніх друзів, при владі та впливі.

Серсея охоче їй повірила. Мирійка була така вродлива, що аж занадто: довгонога, повногруда, з гладкою оливковою шкірою, пухкими червоними вустами, величезними темними очима та рясним чорним волоссям, яке завжди виглядало так, наче жінка щойно підвелася з постелі. «Вона аж пахкотить розпустою, наче якась нетутешня квітка.»

— Князь Добромир, і я разом з ним, нічого не бажаємо більше, ніж служити вашій милості та юному королю, — промуркотіла жінка з поглядом, вагітним обіцянками, наче живіт пані Милобрід.

«Бачу, ця заміряється високо. А пан чоловік її — гоноровитий, але зубожілий.»

— Нам неодмінно треба побалакати згодом, ласкава пані. Таена, так вас звуть? Ви дуже добрі до нас. Певна, ми станемо щирими друзями.

А тоді на неї напав ясновельможний князь вирійський.

Мейс Тирел був старший за Серсею хіба що років на десять, але їй завжди здавався однолітком батька. Зростом він поступався покійному князеві Тайвину, зате переважав ушир — чималим обсягом грудей та ще більшим черевом. Волосся Мейс Тирел мав брунатне, але в бороді вже проглядали білі та сірі цятки. Обличчям його часто гуляла червона барва.

— Князь Тайвин був людиною