Читати книгу - "Кортик"

залишитися в класі (ми не будемо вказувати на особи, але всі знають, що цим займається Г. Петров). Цим вони заважають провітрювати клас і злочинно витрачають і без того обмежений запас кисню. Пора це припинити. А кому треба списувати, нехай списує в коридорі.

Пильний.

ПРО ПРІЗВИСЬКА

Учні нашого класу люблять наділяти один одного, а також учителів прізвиськами. Пора облишити цей пережиток старої школи. Прізвисько принижує гідність людини і зводить її до рівня тварини.

Ельдаров.

Вся школа читала «Бойовий листок». Всі сміялия і говорили, що в замітці про Печоріна і Мері Пікфорд написано про Юрка Стоцького і Льолю Підволоцьку.

Прочитавши листок, Юрко презирливо посміхнувся, а через кілька днів поряд з стінгазетою з'явився ще один листок такого змісту:

ХТО ЕГОЇСТ?

(Послання з того світу)

Панове!

Я — Григорій Олександрович Печорін. Учень сьомого класу «Б» Михайло Поляков потурбував мій мирний сон. Я встав з могили, і два тижні мій дух незримо був присутнім у сьомому класі «Б». Ось моя відповідь.

Поляков твердить, що я егоїст. Припустімо. А як же сам Поляков? Він по цілих ночах зубрить, щоб бути першим учнем. Для чого?

Для того щоб показати, що він кращий і розумніший за всіх. З цією ж метою він нахапав собі різних навантажень: він і вожатий ланки, і староста, і член учкому, і член редколегії.

Питається, хто ж з нас егоїст?

Печорін.

Ця замітка обурила Мишка. Все в ній неправда! Хіба він зубрить і хіба це егоїзм, якщо він добре вчиться? Адже ясно, що треба добре вчитися. Юрко теж непогано вчиться, але йому батько за добрі оцінки завжди що-небудь купує. А потім, хіба він, Мишко, винуватий, що його обрали старостою групи і членом учкому?

— От бачиш, — говорив йому Генка, — бачиш, що Стоцький витворяє! Я тобі давно казав: треба його провчити, буде знати…

— Кулаками нічого не доведеш, — сказав Славик, — треба в наступному номері «Бойового листка» відповісти на це замогильне послання.

— Справа не в тому, що він про мене написав, — сказав Мишко, — справа в принципі: що таке егоїзм. Юрко хоче заплутати це питання. А ми повинні його розплутати.

І хлопці почали готувати наступний номер стінної газети, присвячений питанню: «Що таке егоїзм».

Розділ 59

ПОЛКОВИЙ ЗБРОЙОВИЙ МАЙСТЕР

Через кілька днів Мишко, Генка І Славик увійшли в кабінет Олексія Івановича.

Біля Олексія Івановича сидів чоловік у шинелі і військовому кашкеті. Він читав газету. Коли хлопці ввійшли, він обернувся до них і оглянув кожного з ніг до голови.

— Сідайте, хлопці, — сказав Олексій Іванович. — Ну, — він з усмішкою поглянув на них, — здорово вам Печорін відповів?

Це все неправда, — сказав Мишко.

Що неправда?

— По-перше, я не зубрю, а, по-друге, егоїзм зовсім не в цьому полягає.

— А в чому ж?

— Не в цьому.

— Так, — сказав Олексій Іванович, — ти правий. Егоїзм полягає в тому, що людина свої інтереси ставить вище за інтереси суспільства. Хіба можна називати людину егоїстом за те, що вона добре вчиться? Звичайно, ні. Адже вона діє в інтересах суспільства. А той, хто погано вчиться, завдає суспільству шкоди. Саме він і є егоїст. Так ти хотів сказати?

— Так.

— От і добре. — Олексій Іванович — помовчав, потім спитав: — Кортик приніс?

Мишко нерішуче подивився на військового.

— У присутності цього товариша можеш все розповідати, — додав Олексій Іванович.

Військовий довго і уважно розглядав пластинки, і коли він поклав кортик на стіл, Олексій Іванович сказав хлопцям:

— Ну, ми вас слухаємо, — і підбадьорливо посміхнувся до них.

Мишко оглянувся на друзів. І, відкашлявшись, промовив:

— Ми встановили, що цей кортик належав полковому збройовому майстрові, що жив за часів царювання Анни Іоанівни, тобто в середині вісімнадцятого століття.

Олексій Іванович здивовано підняв брови, військовий уважно подивився на Мишка.

— Анни Іоанівни? — перепитав Олексій Іванович.

— Так, Анни Іоанівни, — сказав Мишко.

— Це та, що льодяний дім побудувала, — вставив Генка.

Він хотів ще щось сказати, але Славик штовхнув його ногою, щоб не заважав.

— Як ви це встановили?

— Дуже просто. — Мишко підвівся, взяв у руки кортик, витягнув з піхов клинок. — Насамперед клейма, їх три: вовк, скорпіон і лілія. Бачите?

— Бачимо, бачимо, — сказав Олексій Іванович. — Ти розповідай.

Мишко продовжував:

— Вовк — це клеймо золінгенських майстрів у Німеччині. Такі клинки називалися «вовчата». Вони виготовлялися до середини шістнадцятого століття.

— Правильно, — Олексій Іванович усміхнувся, — є така марка зброї, дуже знаменита.

— Зображенням вовка або собаки, — продовжував сміливіше Мишко, — помічав свої клинки толедський майстер Юліан дель-Рей, Іспанія.

— Хрещений мавр, — вставив Генка.

— Він жив наприкінці п'ятнадцятого століття, — продовжував Мишко. — Тепер скорпіон. Це — клеймо італійських майстрів з міста Мілана. Нарешті, лілія. Клеймо флорентійського майстра…

— Параджіні, — підказав Генка.

— Так, Параджіні. — Він також жив на початку шістнадцятого століття. Ось що означають ці клейма. — Мишко торжествуюче подивився на Олексія Івановича і військового.

— Хто ж з них зробив кортик? — спитав Олексій Іванович.

— Ніхто, — рішуче відповів Мишко.

— Чому?

— Тому що у всіх книгах, які ми прочитали, написано, що кортики з'явилися тільки на початку сімнадцятого століття, а всі ці клейма відносяться до шістнадцятого століття.

Олексій Іванович і військовий переглянулись і засміялися.

— Логічно, — сказав Олексій Іванович. — Але для чого ж, у такому разі, клейма?

Мишко знизав плечима:

— Цього ми не знаємо.

— Хлопці праві, — сказав раптом військовий, взяв у Мишка клинок і підніс його до світла. Вздовж усього клинка тягнулися ледве помітні хвилеподібні малюнки у вигляді сплетених троянд. — Знаєш, що це таке? — спитав він Мишка.

— Ні.

— Це дамаська сталь, — сказав військовий. — Вона виготовлялася тільки на Сході. Виходить, клейма європейських майстрів до цього клинка не мають ніякого відношення. Очевидно, майстер, що зробив цей кинджал, хотів показати, що його клинок кращий від найзнаменитіших. Можливо, з цією метою він і поставив всі ці три клейма. Тепер продовжуй.

Мишко зам'явся, засоромлений тим, що військовий з одного погляду визначив те, над чим хлопці билися стільки часу.

— Продовжуй, продовжуй! — підбадьорив його військовий.

— Ну ось, — знову почав Мишко, — тоді ми вирішили познайомитися із зразками кортиків, що вживалися в Росії, їх було три типи. По-перше, морський, але він чотиригранний, а цей тригранний. Отже, не підходить. По-друге, єгерський кортик, але довжина його тринадцять вершків, а нашого тільки вісім. Отже, також не підходить. Нарешті, третій — це кортик полкових збройових майстрів часів імператриці Анни Іоанівни. Він мав довжину вісім вершків, наш — теж. Він був тригранний, наш — теж. І інші прикмети сходяться, тому ми й вирішили,