Читати книгу - "Щоденник Лоли"

Оксаночка така в нас героїня! Ви її кинули, а вона була ні в чому не винна, і все одно вас не здала! Фу! Ненавиджу всіх!

Але найгірше було, коли він попросив мене залишитися. Я його розчарувала. Звісно, він цього не говорив. Хоча краще б сказав. Бо те, що він зрештою наговорив, було у сто разів гірше за все, що я могла собі уявити.

Ці слова весь час прокручуються в мене в голові. Без пауз. Не можу їх вимкнути. Здається, скоро збожеволію. Як набридлива пісня.

«Хочу поговорити з твоєю мамою. Іноді краще займатися вихованням дітей, а не зароблянням грошей. Хороший приклад — Катерина Анатоліївна. Вона заради доньки готова на все».

Катерина Анатоліївна, кажете… Вони точно мутять.

Ну-ну. Побачимо, що ви скажете потім...

Та що ви, Олександре Ігоровичу, взагалі знаєте про мою маму?! Та моя мама — найкраща у світі. Та якби вона була тут, то нічого, НІЧОГО, чуєте, такого зі мною не трапилося б! Та вона за мене повидряпувала б очі таким, як ви, Вероніка, а того нарика, який мене викрав, вона б на кісточки розібрала… Та вона б не дозволила нікому з мене знущатися… А ви кажете: Катерина Анатоліївна… Не дуже вона хороша мама, якщо її донечка з нею ТАК говорить… Але хіба він це бачить?! Та в нього перед очима тільки ангелоподібна Катруся, матір-срана-Тереза…

Ненавиджу.

Ввечері.

Паша сам винен. Не відповідаєш на мої дзвінки — ну й доб­ре, будеш іще кусати лікті. Ревнуєш до Алекса? Окей, будеш ревнувати ще й до Тохи. Бідолашний Тоха… Можливо, за інших обставин я б не була з тобою таким стервом, але ти закохався не в ту дівчину і не в той час.

Придумала, як помститися економічці й заодно розкрити очі Алексу на її чорну суть. Тоха мені в цьому допоможе.

5 травня

Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів (приблизно третя ночі).

Я така щаслива, така щаслива! Здається, зараз вибухну від щастя, якщо не напишу про це. Коли вже ранок?

Паша спить. У МОЄМУ ЛІЖКУ!!! Ось тут, зовсім поруч. Я чую його дихання. Він зовсім голий. Тільки ковдрою вкрився по самі вуха. А я й не знала, що він так спить))).

Усе, що трапилося до сьогоднішньої ночі, неважливо.

Дискотека, Пашин танець із Нікою (розберуся з цим пізніше, вже є план), група «Чистилище» і дурнуваті меми цього «Ніхто» (який лузер вибрав собі такий нік?!), хоча про Оксану-міс-зечку все-таки було ржачно. Ну, але за мої фотки він заплатить! Алекс… Ну ок, я собі пообіцяла про це поки що не думати.

Коротше, Я ТЕПЕР ЖІНКА!

Не знаю, з чого почати. Думки стрибають від однієї до іншої, це просто неможливо витримати!!! Від цього є таблетки? Може, випити заспокійливого? А якщо прокинеться бабуся? А якщо хтось із малих? Це ж буде КАТАСТРОФА! Домовилися з Пашею, що він піде додому о 5:30, бо бабуся завжди, ЗАВЖДИ прокидається о 6:10. Це закон. Вадик о 7:00, Ілля о 6:50, Єва о 6:30–7:10. Я за цей час сходжу в душ, щоб нікого не будити.

Мамо рідна, як же все-таки хочеться кричати! Хоч виходь на балкон і вищи… Але мозок каже: ти що, дурепа?

Спершу Паша хотів зробити ЦЕ відразу, як ми прийшли з дискотеки. Ми цілувалися, те-се, він почав мене роздягати, скинув сорочку… Ну, як і попередні рази. Але я вчасно схаменулася: ЩЕ Ж РАНО! Ніхто не спить. І взагалі: «Паша, ти подзвонив мамі?!» Треба було бачити, як він на мене глянув. Без слів ясно, що не подзвонив. Ще й ображається! Вічно я все мушу планувати САМА. А потім якісь несподіванки, фак-апи, і що — Лола винна! Бо не врахувала.

Цього разу я хотіла, щоб усе було ідеально. Я ще ніколи ЦЬОГО так не хотіла, як сьогодні. Після того їхнього танцю з Нікою. Після того, як Алекс мене відшив. Знову. У голові наче банери мигали, не давали ні про що думати: «Лоло, не відпускай Пашу, він ТВІЙ!», «Лоло, обережно!», «Лоло, небезпека!»

Я вирішила, що сьогодні ми нарешті будемо разом. По-дорослому. По-справжньому. Після цього ніяка Ніка в мене його не вкраде. Хай тільки посміє!

Найважче було здихатися малих. Я ж казала, що вони останнім часом звикли спати зі мною. Єва так просилася, аж так плакала… Але я була невблаганна. Поклала їх усіх разом, хай обіймаються. Вибачте, малюки, в сестрички сьогодні дорослі справи. Довелося сидіти біля них довго, повкладалися майже о десятій. Бідний Паша, мабуть, уже геть замучився чекати. Може, в нього навіть телефон розрядився… А! Я ж забула написати, що весь цей час від відсиджувався на балконі, за шафою з консервацією))). Щоб ніхто не просік, що він у нас. Бабуся зробила контрольний візит «надобраніч» о 22:15. І пішла дивитися своє ток-шоу. З тією, як її. Неважливо.

Я сходила в душ, довго не могла вибрати гель. З ваніллю, корицею чи шоколадом? Вибрала молочний. Він якийсь ніжніший, після нього шкіра гладенька, мов у немовляти. Це, між іншим, не з реклами, а з мого влогу. Зуби я чистила хвилин дев’ять! А потім ще три хвилини полоскала еліксиром. Саме в цей час постукав Паша. «Ти що, дебіл?!» — хотіла була накричати я, але мудро промовчала. Все-таки вдома діти, і вони сплять. А ще бабуся. Вона не спить. Тоді я дуже промовисто на нього глянула: «Ти що, хочеш, щоб нас спалили?!» Але Паша подивився на мене не менш промовисто і прошепотів на вухо, що йому треба в туалет. Ага! Точно, у нас же ванна спільна з туалетом.

Я неохоче вийшла, замотавшись по шию в рушник. Не розумію, чому на мене напала ця дика сором’язливість! Через п’ять хвилин повернувся Паша, від нього пахло моїм гелем для душу. Шоколадним. А шкіра його на дотик була… гладенька.

Перевірити, чи зачинені двері. Ще раз про всяк випадок перевірити.

Якийсь час я ще прислухалася до звуків у квартирі… Дуже хвилювалася, щоб не чути було поцілунків… Здавалося, наше дихання звучить ТАК ГОЛОСНО, що всі позбігаються прямо зараз і про все-все здогадаються. Ми включили фільм. Начебто я дивлюся щось, бо не можу заснути. Бабуся знає про мої проблеми: цього вечора вона, як завжди, заварила мені своєї чудодійної травички. Але я нічого не пила. Я ж не планувала спати, а завтра субота — вставати нікуди не треба. Що то був за фільм? Не пригадую, ясно ж, що ми його не дивилися.