Читати книгу - "Марія Стюарт"

від якої беруть свій початок усі наступні лиха, стає двозначним. Почалася велична кривава трагедія.

Розум Марії Стюарт заполонила тепер тільки думка про відплату, коли вона, замкнена у своєму покої, в’язень зрадливих підданих, невпинно походжає по кімнаті, думаючи тільки про одне, міркуючи, як їй розірвати коло ворогів, як помститися за кров вірного слуги, яка, ще тепла, скапує крізь дошки підлоги, як знову поставити навколішки або спровадити на ешафот усіх, хто щойно збунтувався й наклав руку на неї, помазану королеву. З огляду на пережиту несправедливість цій досі лицарській войовниці відтепер усі засоби видаються дозволеними і справедливими. Відбулася внутрішня зміна: та, що досі була необережна, буде обережна й підступна, та, що досі почувалася надто чесною, щоб брехати кому-небудь, навчається прикидатись, та, що дотепер грала з усіма людьми у fair play, чесну гру, докладе відтепер усіх своїх незвичайних духовних здібностей, щоб ударити по зрад­нику його ж хитрощами. Людина часто навчається за один день більшого, ніж іншої пори за місяці та роки; такий вирішальний урок Марія Стюарт тепер отримала на все життя: кинджали змовників не тільки вбили на її очах вірного слугу Ріцціо, а й глибоко уразили безтурботну довірливість і неви­мушеність, властиві її вдачі. Яка помилка — бути легковірною зі зрадниками, чесною з брехунами, яка дурниця — розкривати своє серце безсердечним! Ні, тепер треба прикидатися, не показувати своїх почуттів, приховувати лють, удавати приязність із тими, кому став ворогом навіки, і з причаєною ненавистю чекати години, коли буде змога помститися за вбитого друга, чекати на мить відплати! Тепер треба докла­сти всіх зусиль, щоб приховати свої справжні думки, заколисати ворогів, поки вони ще п’яні від свого тріумфу та успіху, краще день або два вдавати покору перед негідниками, щоб по­тім остаточно впокорити їх! За таку несвітську зраду можна помститися тільки ще сміливішою, ще відчайдушнішою, ще цинічнішою зрадою зрадників.

З блискавичною геніальністю, яку смертельна небезпека часто надає млявим і недбалим натурам, Марія Стюарт складає план. Її становище, як видно з першого погляду, цілком безнадійне, поки Дарнлі і змовники тримаються разом. Тільки одне може врятувати Марію Стюарт: коли їй пощастить вчасно вбити клин у колоду змовників. Оскільки немає змоги розірвати душний ланцюг одним рухом, слід спробувати хитрощами перепиляти його в найслабшому місці: виставити одного зрадни­ка зрадником перед рештою зрадників. На лихо, Марія Стюарт знає занадто добре, в кого найслабший дух серед тих су­ворих ошуканців: у Дарнлі, цього heart of wax, який охоче дає себе формувати кожному сильнішому натиску пальця.

Уже перший захід, який придумує Марія Стюарт, психологічно майстерний. Вона сповіщає, мовляв, у неї почалися потужні перейми. Хвилювання минулої ночі, брутальне вбивство на очах у жінки, вагітної на п’ятому місяці, певне, справді надали вірогідності передчасним пологам. Марія Стюарт удає страхітливі судоми, одразу лягає в ліжко, і тепер уже ніхто не може, не стягнувши на себе звинувачення в нелюдській жор­стокості, відмовити вагітній у допомозі служниць та лікаря. Більшого Марія Стюарт спершу й не хотіла, бо отак була пробита її сувора ізоляція. Тепер вона нарешті має змогу через надійних служниць передати звістки Босвеллу та Гантлі й наказати підготувати все для своєї запланованої втечі. Крім того, внаслідок загрози передчасних пологів Марія Стюарт довела змовників, а надто Дарнлі до прикрої моральної пригнічено­сті. Адже дитина, яку вона носить у своєму лоні, — спадкоємець трону Шотландії, спадкоємець трону Англії; тож перед очима всього світу на її батька впала б страхітлива відповідальність, якби він своїм садизмом — прагненням скоїти вбивство на очах у вагітної — вбив ще й дитину в її лоні. Повнячись тривоги, Дарнлі заходить до кімнати дружини.

І тут починається сцена шекспірівського рівня, величну невірогідність якої можна, мабуть, порівняти зі сценою, коли Ричард III перед труною чоловіка, якого він убив, домагається руки його вдови і здобуває її. І тут непохований ще лежить на землі, і тут убивця та його поплічники стоять перед людиною, щодо якої скоїли найтяжчу можливу зраду, і тут мистецтво прикидання набуває демонічної красномовності. Ніхто не був свідком тієї сцени, ми знаємо лише її початок та результат. Дарнлі подається в кімнату дружини, яку вчора смертельно принизив і яка в першому і найщирішому вияві свого обурення ще й пригрозила йому вбивчою помстою. Наче Кримгільда коло тіла Зіґфріда, Марія Стюарт ще вчора стискала кулаки, погрожуючи вбивці, але, як і Кримгільда, задля помсти навчилася за однісіньку ніч приховувати ненависть. Дарнлі бачить уже не вчорашню Марію Стюарт, гордо ви­простану суперницю і месницю, а жалюгідну, засмучену жінку, смертельно втомлену, поступливу і хвору дружину, що по­кірно й ніжно поглядає на нього, сильного чоловіка-тирана, який показав їй, хто господар. Марнославний дурень знаходить увесь тріумф, про який він учора так солодко мріяв: нарешті Марія Стюарт знову підлещується до нього. Відчувши його залізну руку, вона, ця зарозуміла гордівниця, навчилася покори. Відколи він прибрав того італійського мерзотника, вона знову служить своєму справжньому володареві й пану.

Розумному, розважливому чоловікові така швидка зміна все ж мала б видатися підозрілою. Йому ще мав би лунати у вухах пронизливий крик, із яким учора ця жінка, з очима, що виблискували, наче смертоносна сталь, назвала його зрад­ником і сином зрадника. Він мав би знати, що ця донька Стюартів не знає ніякого прощення за ганьбу і ніякого забуття за образу. Але Дарнлі легковірний, як усі марнославні люди, коли їм лестять, і забудькуватий, як і всі дурні. І крім того, — дивовижний збіг обставин — цей запальний хлопчак з-поміж усіх чоловіків, які коли-небудь траплялися Марії Стюарт, — саме той, що кохав її чуттєво найпалкіше; цей пожадливий юнак із собачою покірністю чіпляється за її тіло, і ніщо так не дратувало і не озлоблювало його, як те, що останнім часом дружина раптом стала цуратися його обіймів. А тут — несподіване диво — жадана жінка знову цілком віддана йому. Отже, цієї ночі він може лишитися коло неї, напирає та, якій недавно Дарнлі ще був осоружний, і його сила одразу тане, він знову ніжний і слухняний, її духовний раб, слуга, вірний кнехт. Ніхто не знає, завдяки якому витонченому ошукан­ству Марія Стюарт зрештою здійснила диво святого Павла навпаки. Але не минуло ще й двадцятьох чотирьох годин після вбивства, як Дарнлі, що тільки-но разом із лордами ошукав Марію Стюарт, уже безвільно готовий до всього і докладе всіх зусиль, щоб ошукати вчорашніх поплічників: ще легше, ніж вони приманили його,