Читати книгу - "Коли курява спаде"

class="book">— Ти тільки поглянь на свій пришелепуватий вигляд, — не витримала Дролма, однак її погляд постійно ковзав до срібляра.

Срібляр з двору також дивився на нас угору. Коли я побачив, що при цьому він ударив себе молотком по руці, я мимоволі розсміявся. Я не сміявся вже давно, а тільки люди, які давно не сміялись, знають, як приємно буває від сміху, навіть приємніше, ніж коли хочеш жінку. Відтак я просто там ліг на землю й почав реготати. Люди, які це бачили, казали, що панич направду захворів.

Через мою хворобу лама-знахар і живий будда Цікер знову розгорнули між собою боротьбу.

Вони обидва заявили, що можуть вилікувати мою хворобу. Лама-знахар, який опинився в цій ситуації в більш вигідних умовах, почав читати священні книги та виготовляти ліки, причому перший спосіб був головним для нього, а другий — допоміжним. Однак усе виявилося марним. Тоді прийшла черга живого будди Цікера з'явитись на сцені. Його способи лікування були майже ті самі, тільки виготовлення ліків було основним, а читання канонів — допоміжним. Не хотів би я лікуватись у цих двох типів у випадку справжньої хвороби! Приймаючи ліки, я закривав очі й міг побачити, як ці ліки падають з ротової порожнини в шлунок, а потім повзуть по кишечнику. Іншими словами, ці ліки в жодному разі не могли досягти того місця, де сидів страх до щурів, вони прослизали повз нього зовсім поряд, відділені стінками шлунку. Дивитись, як ці двоє типів носяться із своїми ліками і якої серйозності їм надають, мені було дуже смішно. Ліки лами-знахаря завжди були зроблені в формі чорних пігулок, кожна з яких окремо вкладалась у красиву коробочку, тож виникало враження, що в середині не пігулка, а дорогоцінний камінь. У живого будди ліки являли собою порошок, який спочатку загортали в папір, а потім зверху нього намотували кілька шарів жовтого шовку. Коли його повні руки починали шар за шаром знімати цей, здавалося, нескінченний шовк, я очікував, що ізсередини вистрибне цілий світ, однак, зрештою, з’являлася лише купка сірого порошку. Живий будда, прибравши дуже специфічного виразу, щось читав над ними, а те місце в моєму животі, де зосереджувався страх, також хотіло зайтися сміхом. Коли той порошок висипали мені в рот, здавалося, що примчав табун коней із якогось дуже сухого місця, тоді в шлунку все перемішувалось, а перед очима все застилала курява.

Я спитав у обох лікарів-чудотворців, що в мене за хвороба.

Лама-знахар сказав:

— Паничеві трапилась якась брудна річ.

Живий будда Цікер відповів те саме.

Вони також сказали, що «брудна річ» може мати два значення: перше — «бруд», друге — «наслання». Я не знав, яке із цих двох значень вони мали на увазі й лінувався спитати. Соднам Г'ялцен міг дуже точно копіювати голоси обох лікарів, і якось повторив:

— Паничу, я думаю, тобі трапилась якась брудна річ.

Після цього ми з ним удвох розреготались. Майбутній кат сміявся беззвучно. Його посмішка була дещо сором'язливою. А от сміх Соднама Г'ялцена був схожий на плюскіт води, коли її виливають з великої миски. Бачите? Мені подобаються обидва маленькі прислужники. Я сказав їм:

— Ви мені подобаєтесь. Я хочу, щоб ви завжди були за моєю дупою.

Я також повідомив їм, що мені не траплялося жодної брудної речі.

Коли ми були разом, завжди говорив тільки я. Соднаму Г'ялцену нічого було сказати, тож він і мовчав. У Аїра-молодшого, навпаки, в душі було багато слів, однак він не знав, звідки почати їх висловлювати. Його слід було б віддати до монастиря вивчати священні книги. Однак він народився, щоб бути катом нашої родини. І от ми втрьох — обидва прислужники позаду мене — простували широчезним осіннім полем. Осіннє небо ставало дедалі вище й дедалі синіше. Усе навколо окутував запах макових коробочок, і земля ніби сп’яніла. Я раптом сказав до Аїра-молодшого:

— Відведи мене до своєї родини познайомитись.

Аїр-молодший зблід на обличчі, став на коліна й сказав:

— Паничу, але там є речі, ще страшніші від щурів.

Коли він так сказав, мені ще більше закортіло туди піти. Я зовсім не був боягузом. Раніше я й щурів зовсім не боявся, і тільки мати знала, чому то сталося. Тож я наполягав на тому, щоб піти відвідати родину ката.

Соднам Г'ялцен спитав Аїра-молодшого, які саме страшні речі є в його родині.

— Знаряддя для тортур, — відповів той. — Усе в крові.

— А ще?

Він роззирнувся по сторонах і сказав:

— Одяг, залитий кров’ю одяг мертвих.

—Іди вперед і веди нас, — наказав я.

Ніхто б і подумати не міг, що родина ката виявиться набагато спокійнішою за будь-яку іншу родину.

У дворі сушилося багато різних лікарських трав. Кати, завдяки своєму особливому розумінню людського тіла, є справжніми лікарями-хірургами на цій землі. Мати Аїра-молодшого не витримала свого призначення бути дружиною ката й, народивши сина, невдовзі померла. Тож єдиною жінкою