Читати книгу - "Байстрючка"

у якомусь припадку. — Не смій більше робити вроки на Ксеньку! Якщо з нею щось станеться, я тебе вб’ю! Клянуся! Чуєш мене? — син згріб моє обличчя в долоню й боляче його зчавив.

На моїх очах мимоволі з’явилися сльози. Марко побачив це й відпустив мене.

— Ні, тільки вдуматися! Що ти робиш, мамо? Чого ти так усіх ненавидиш? — Марко ходив кімнатою туди-сюди й повторював свої звинувачення.

— Я не хочу, щоб ти з нею спілкувався! — вступила я в діалог. За що й отримала.

— Яке тобі діло до того, з ким я спілкуюся! Не втручайся в мої справи. Чуєш? — визвірився Марко.

— Добре. Більше це не повториться.

— Дивись мені, — хлопець вийшов із кімнати, голосно ляснувши вхідними дверима.

Я виглянула, куди він пішов. Сподівалася, що Марко піде до комори, візьме мішок пророщеної картоплі й піде на город її садити. Ми домовлялися з ним, що посадимо на цих вихідних ранню картоплю.

Але ні — він пішов геть із двору. Я придивилася — за хвірткою на нього чекала Ксенька. Значить, Марко пішов до мене розбиратися, а в цей час його (уже не знаю, як її називати) сестра чекала під хатою? Дожилася!

Мене розібрала злість. Якщо з Ксенькою не можна нічого зробити, то можна зробити з… Ні, як я могла таке подумати? Якщо Назара те пійло вбило, то й Марка — теж. Ні, я не труїтиму власного сина.

Я заплакала. А потім пішла садити картоплю. Кожна українська жінка, ображена чоловіками, утішається на городі тим, що вирощує для них же смачні екологічно чисті овочі.

50
Варварка

Дискотека ляскала зубами й світилася дешевими вогниками. Мене знайомили з усіма місцевими, а потім якийсь парубок, у якого було зовсім звичайне ім’я, яке я чомусь не могла запам’ятати, запитавши дозволу в Максима, запросив мене на повільний танець. Я обійняла його за шию, щоб він не говорив зі мною, а лише насолоджувався близькістю мого тіла, і думала про своє.

Максим для мене — непогана партія. Він молодий, красивий, перспективний. Звісно, його родина — проста як двері, але це можна пережити. Ми житимемо у власній квартирі, у нас буде автомобіль. Я згодом відкрию власну швейну майстерню, а він працюватиме головним спеціалістом. З’являться діти. У нас вони будуть красивими.

Але всю цю картину псує Олеся зі своїм сином. Я можу мовчати про неї, як це роблять Віра Василівна й бабця Броня, цим я уподібнюся до них, принижуся до їхнього рівня. А можу про все розповісти Максиму. Якщо він мене покохав, то значить, розлюбив Олесю. Гаразд, але ж він захоче бачитися зі своїм сином! Олеся не втратить такої нагоди, щоб знову не спокусити колишнього!

Мене розривали протиріччя. Я змусила себе ні про що не думати й заплющила очі. За що мені такі переживання? Краще б я не шукала ту злощасну хустку! А може, покинути Максима? Я не можу сказати напевне, чи кохаю його. Хоча при думці, що він може наставити роги з Олесею, у мені починає бурлити ураган.

— Досить! Віддавай мені наречену! — напівжартома-напівсерйозно сказав Максим, забираючи мене в парубка, який зовсім розімлів.

— Про що думаєш? — шепотів мені у вухо Максим, рухаючись у ритмі танцю. — Чи тобі Діма так сподобався, що ти аж заснула на його плечі?

— А, його звали Діма… Ні про що не думаю, стомилася. Може, підемо додому?

— Ходімо, уже сам хотів запропонувати. До речі, хочу показати тобі щось цікаве…

Звісно, Максим стомленим зовсім не був і його ніщо не гризло. Він змусив мене залізти на горище свого будинку, де нічого цікавого не було й де на мішках зі старими речами його сестри, матері й решти жінок цієї родинної династії ми довго й до самозабуття кохалися.

51
Валерик

Любив наш місцевий ліс. Коли ще моя мама була живою, ми ходили разом по гриби. Вона брала два великих відра, мені діставалося маленьке пластмасове відеречко, і ми заповнювали їх із гіркою. Лукаві червоні лисички, рожеві й синюваті сироїжки, коричневі пахучі опеньки… Ліс для мене був цікавим другом. Хоча наше містечко не могло похвалитися справді густим і дрімучим лісом — він був доволі невеликий.

Я називав Віту мамою радше, щоб зробити їй приємне. Я справді хотів, щоб вона вийшла заміж за батька — мені набридло його холостяцьке життя, брудні шкарпетки, перепалені яєчні й вічна пилюка на столі. Пилюку я міг і сам витерти, проте так хотілося поїсти справді жіночих страв, приготовлених на нашій кухні! А ще Віта була схожою на мою маму.

Виявилося, що вона теж любить збирати гриби, а також, як і моя мама, уміє їх консервувати, а ще смажити в сметані й варити з ними борщ.