Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"

– Кумо, а чому ви свого пінчера назвали Негідником?

– Задля сміху: коли я кличу його на вулиці, половина чоловіків озирається.

– Куме, цікаво, а що жінки знаходили в чоловіках раніше?

– Коли раніше?

– Коли ще не винайшли гроші.

Розмовляють два куми:

– Куме, яка різниця між гвинтівкою і кулеметом? Адже патрони у них однакові.

– То так, куме: коли я говорю, то є гвинтівка, а коли моя жінка – то є кулемет.

– Куме, у твоєї жінки не ротик, а просто чудо: такий маленький.

– Чудо, куме, не те, що маленький, а те, що в ньому такий великий язик.

– Кумо! Ти так гарно одягаєшся! Скільки одержує твій чоловік?

– По-перше, такі запитання неетичні, а по-друге, востаннє він одержав два роки і шість місяців.

– Куме, дивіться, он ваша хата димить… Біжіть гасити!

– Та ні, не тривожтеся, то моя жінка перед святом доріжки та покривала витрушує.

Приходить кума до куми:

– Кумо, позичте макогона маку втерти.

– Хіба ж можна без макогона жити? Чим же ти, кумо, чоловіка уму-розуму вчиш?

– Куме, я вже три тижні не розмовляю зі своєю жінкою.

– А це чому?

– Щоб її не перебивати.

Кум Григорій:

– Світлано, припустимо, твій чоловік тобі зрадив, але сам прийшов і розповів, – чи зможеш ти йому пробачити?

– Ні, мабуть, образливо дуже, – а що?

– Тоді нічого.

– Кумо, а що ти привезла собі з Польщі? – Пару нічних сорочок, бо ті старі вже всім обридли.

– Куме, минулого тижня малесенька піщинка потрапила в око моїй жінці і вона пішла до лікаря. Цей візит коштував сорок гривень. Уяви собі – за один візит!

– Про що ти, куме, говориш? Три дні тому на очі моїй дружині потрапила хутряна шуба. Так це мені коштувало вісім тисяч. А ти про піщинки торочиш…

Розмовляють дві куми:

– Мій чоловік такий вразливий, мов мімоза. Коли я, наприклад, рубаю дрова, він стане в куточку і гірко плаче через те, що мені доводиться виконувати таку важку роботу.

– Куме, кажуть, ти вчора перебив головою телеграфного стовпа?…

– Еге, перебив. Нехай не чіпляється до моєї дружини…

– Вчора на зборах, куме, підмінили мені капелюха.

– Хто ж міг узяти такого старого капелюха? – Не знаю, бо я вийшов раніше за всіх.

Повертається кум Петро з відрядження, а назустріч йому кум Іван:

– З приїздом, куме! А ти ще не знаєш, що твоя жінка покинула тебе і виїхала з Грицьком?

Помовчавши від несподіванки, Петро каже:

– Шкода… Добрий хлопець був…

– Скажіть, куме, чому розумні, коли думають, чухають скроні, а дурні – потилицю?

– Треба подумати, – відказав кум, чухаючи потилицю.

– Куме, скажіть, хто познайомив вас із вашою дружиною?

– Це був випадок. Нема кого звинувачувати.

– Куме, правильний гість ніколи не буде чекати, доки господарі почнуть йому натякати, що, мовляв, пора і честь знати.

– Оце добре ви, куме, кажете, зараз я вас до порога проведу.

– Такий гість скаже: «Щось я засидівся. Де у вас тут переночувати можна?»

– Куме, кажуть, ти навчив свою жінку грати в карти?

– Навчив, і знаєш, добре вчинив. Минулої суботи я відіграв у неї половину своєї зарплати.

– Куме, а чого ви ходите у дірявому капелюсі?

– Моя дружина поклялася, що не піде зі мною нікуди, доки я не куплю собі нового капелюха.

– Чого ти такий сумний, куме?

– Бо жінка знову розбила горня.

– І чого журитися?! Моя жінка часто таке робить.

– Але моя розбила його у мене на голові!

– Куме, а чого це в тебе синець під оком?

– А нехай не лізуть!