Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"

– Кумо, файного ґазду маєте. Як сонечко!

– Ти вгадала: як звечора піде, то аж вранці з’явиться.

На лаві сидить кум Іван, під ногами порожня пляшка, з кишені стирчить інша. Підходить кум Степан:

– Куме, ну чого ти так побиваєшся?

– Жінка пішла до сусіда… Уже три дні…

– Та не переймайся. У вас же діти, господарство. Погуляє, отямиться та й повернеться.

– Саме цього я і побоююсь…

– Куме, а скільки років ви одружені?

– Та, жінка каже, що п’ятнадцять років, а мені здається, що вже років з п’ятдесят.

– Куме, ви взяли жінку з любові?

– Ні, із Жмеринки…

Прийшов кум Іван до кума Петра весь закривавлений.

– Куме, що трапилось?

– Пес вкусив.

– То подай на власника в суд.

– Не можу, то мій пес.

– То пристрель його, якщо він такий дурний.

– Не можу, бо я сам винен.

– Як це?

– Я вперше прийшов додому тверезий, і пес мене не впізнав.

Розмовляють дві куми:

– Кумо, не знаю, чого мій чоловік називає мене жайворонком?

– Напевне, хотів би, щоб ти на зиму відлітала в теплі краї…

– Кумо, коли я п’ю каву, то потім довго не можу заснути.

– А у мене навпаки. Коли я сплю, то взагалі не можу пити кави.

– Кумо, чого ж ти так мучишся зі своїм чоловіком?

– А звідки ти взяла?

– Та ж він тебе щодня лає!

– Ну то й що?

– І додому повертається після півночі!

– Буває.

– І не святі стосунки у нього з чаркою…

– Трапляється…

– І не помічник тобі.

– Це вже правда: яка з нього поміч?

– То як же ти живеш з таким нікудишнім, геть ні на що не здатним?

– Ось так і живу, бо знаю, що є ще гірші…

Кум Грицько святкував «золоте» весілля.

– Я за п’ятдесят років спільного життя жодного разу зі своєю Марією не посварився, – хвалився він перед кумом Петром.

– Поділися, куме, секретом, як це тобі вдалося не сваритися?

– Дуже просто: як тільки я бачу, що жінка починає злитися, то одразу біжу на вулицю. Отак сорок років і прожив… на вулиці.

– Куме, а ще десять?

– А десять – проспав…

Розмовляють два куми.

– Ми з жінкою, куме, хатню роботу розподіляємо між собою. Наприклад, я ріжу цибулю, а жінка плаче.

– Куме, а як ти провів медовий місяць?

– А що це таке?

– Та це щось подібне до діжки з гірчицею, в якій зверху трошки меду, якого вистачає якраз на місяць…

– То, напевне, куме, я відкрив діжку не з того боку, – сумно відповів кум Іван.

– Приходжу я, куме, додому, а жінка: «Який ти не чуйний! Я плачу, а ти навіть не спитаєш, чому!»

– А чому ж ти, куме, не спитав?

– Бо досі мої запитання коштували мені дві сукні і одну шубу.

– Куме, жінки гірші за гангстерів!

– Це ж чому?

– Тому, що ті покидьки вимагають грошей, але дають нам вибір – «життя або гаманець». А жінки і жити не дають, і гроші до копійки відбирають.

– Ото ми з кумом Грицьком гуляли! Море пива випили! А раків, мабуть, мішків сім з’їли!

– Що там раки! Ми з кумом Данилом вчора на баштан ходили та й знайшли там штук десять огірків – по сто сажнів кожен. А огудиння їхнє, так те – з версту завдовжки було!

– Слухай, куме! Вкороти трохи огірки й огудину, а то я ще раків додам…

– Куме, що я бачу? Ви, такий завзятий вегетаріанець, та їсте заячу печеню?

– То, куме, з помсти!.. Зайці винищили мою капусту.

– Куме, моя жінка така м’яка, що не може