Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

на вушко. Я бачила Питання щодо Марії. Genna Marias[82] було відкрито мені золотими буквами, коли я спала. її взяли до храму як священну жрицю, марйам,[83] і там вона злучилась із верховним жерцем Авіатаром. Чивамвідомо, щолатиноюозначає meretrix?[84] — Як мірошник дізнався пізніше, це означало «повія» чи «проститутка». Але він уже достатньо почув і зрозумів зі слів сестри Клариси, щоб відчувати серйозне зворушення: на нього ніби вилили повне відро нечистот.

— Приведіть Джоанну до мене, — наказала черниця. — Вона стане моєю любою сестрою у Христі. Я проллю амброзію в її душу.

Він щось пробурмотів про швидке народження дитини і залишив черницю й далі лущити горіх на кухні. Він здогадався» що всі її висловлювання були найчистішою єрессю, іде вирішив нічого не говорити. Черниця ходила дивними стежками, і з цього часу він поклявся уникати її товариства. Йому зовсім не хотілося, щоб її богохульства заплямували і його.

Стоячи на колінах перед Євсеєвим деревом у церкві Гроба Господнього, він почув якесь шарудіння у сусідньому нефі. Якийсь молодик присів перед боковим вівтарем, присвяченим святим Кузьмі та Дем'яну, і, здається, потихеньку просувався до нього; він начебто щось ховав під плащем. Кок Бейтман спочатку подумав, що молодик повзе до хреста, але той несподівано підвівся й швидко попрямував до західних дверей. Пролунав несподівано гучний вибух; корогви й скатерки навколо вівтаря спалахнули, і перед ракою запалало несамовите полум'я. Воскове зображення Агнця Божого розтануло миттєво.

Через два дні Вільям Ексмю привів до цієї церкви Гамо Фулберда. У церкву Гроба Господнього з монастиря Св. Варфоломія Великого у Смітфілді можна було легко дістатися пішки, і вони перетнули ринок, не промовивши ані словечка. Одначе звуки, які видавали звірі, наповнили Гамо тривогою, так що він затулив вуха долонями. Коли вони вже підійшли до сходинок, Ексмю прошепотів йому: «Я покажу тобі місце дії. Ходімо всередину». Гамо повільно підіймався сходами, дивлячись на стерте каміння.

Вони ввійшли через західні двері, і Ексмю провів його до вівтаря Кузьмі та Дем'яну.

— Ось тут ти й підпалиш усе, — сказав він. — Я намалюю тобі знак. Ось тут.

Навколо вівтаря підлогу покривали відполіровані плити, і Ексмю дістав гострий ніж для вирізання свинцевих сувенірів, які купували пілігрими, що приходили до св. Варфоломія; він став на коліна й ретельно вирізав коло на одній із плит, таке тонке, що воно губилося серед візерунку з ромбів.

— Ти пильнуєш, Гамо? Не можна робити таку справу абияк, навмання.

Гамо, сповнений поганого передчуття, дивився на Агнця Божого над вівтарем.

— Клин треба вбити сюди, «- і Ексмю вирізав іще одне коло. — 3 маленької іскри розгориться велике полум'я.

Після вибуху двоє чи троє людей заскочили до церкви; вони кричали й гукали на допомогу. Одна жінка викрикувала: «Зруйнували! Зруйнували!» Гамо Фулберд уже прокладав собі шлях сходинками й волав: «Тривога! Тривога! Рятуйся, хто може!» Це був ритуальний крик, що попереджає про небезпеку, який він видавав, наче був безневинним свідком пригоди.

Мірошника вибух занадто здивував, аби говорити чи робити щось; він інстинктивно підвів очі на Євсеєве дерево — ~ на щастя, вітраж уцілів. Одначе тільки-но він побачив, як Гамо вискочив із церкви, підвівся з колін і заверещав: «Он він! Он він! Це він!» Урешті-решт, він першим помітив злочинця і тому мав підняти галас.

Він теж вискочив із церкви слідом за Гамо і побачив, як той повертає за ріг провулку Сепульхр-еллей; він крикнув: «Хапай його!», давши сигнал усім, хто поряд, і побіг за Гамо, який уже проскочив Пиріжковий ріг на перетині вулиць Гілтспер-стрит і Кок-лейн і опинився на відкритому просторі Смітфілду. До гонитви долучилися ще два городянина і, охоплені азартом, вигукували: «Хапай! Хапай!» і «Відлупцюймо його!». Гамо на цей час уже добіг до рядів, де продавали свиней, і збив з ніг продавця вафель; на хвилинку затримався, розмірковуючи, а потім щодуху помчав повз биків і волів до воріт монастиря Св. Варфоломія. Тут Кок Бейтман здогадався, куди той подінеться далі: він хотів забігти до церкви і тоді вимагатиме притулку. До них у цій несамовитій гонитві приєдналися ще й торговець вафлями та коновал; останній зняв шкіряний фартух і розмахував ним над головою. їхні крики змішувались із звуками овець та великої рогатої худоби, так що здавалося, нібито увесь ринок бере участь у великих заворушеннях.

Гамо все ще чув їх, коли прослизнув через ворота, побіг мощеною доріжкою і щосили штовхнув великий портал самої церкви; щодуху промчав нефом, а потім, хапаючи ротом повітря, важко опустився на підлогу перед головним вівтарем. Прислонився головою до холодного каменя й заплакав. Він відчував запах каменя навколо себе: той пахнув забутими речами, цей первісний камінь, добутий із грунту стародавнього моря. Весь світ було зроблено із каменя.

Викликали констебля й сторожа Фаррінгтон-Візаут і повідомили їх про серйозний і зухвалий злочин проти правопорядку в церкві Гроба Господнього. Вони, в свою чергу, звернулися до Крістіана Гаркіка, олдермена, який у той самий час працював не покладаючи рук на митниці, де служив контролером вовни. Його повідомили, що правопорушник вимагає притулку в церкви. Вони також проінформували його щодо того, що пріор Св. Варфоломія особисто знав обвинуваченого: останній начебто це певний Гамо Фулберд, ілюстратор на службі монастиря.

— То він клерк? — спитав їх. Гаркік.