Читати книгу - "Аеніль"

збірка була справді чималенька, а деякі компоненти — величиною з голову людини.

— Ось цю я знайшла на Хризолітовому побережжі, у Груді. — Нітетіс тримала у руках чималу, повністю чорну мушлю. — Там було так дивно. Похмурі, темні, немов кіптяві, гори, пронизливий вітер, страх перед можливою появою мерзенних грудців, і ми з батьками збираємо цінне каміння. Узбережжя так контрастувало з горами, було просто вкрите яскравими камінцями, принесеними з Мармурової затоки. Щоправда цінного каміння там було дуже мало, як правило, просто яскраві породи, з яких складається ґрунт.

Нітетіс перервала розповідь і пояснила Аеніль:

— Показую свої мушлі. Пам’ятаєш, я про них якось розповідала в класі?

— Так, — Аеніль була зачарована такою великою збіркою.

— Жаль, що батько не дозволяє мені розкласти їх на полицях шафи.

— Чому? — здивувалася Ембла.

— Не любить, коли у кімнаті є щось зайве. Каже, що це відволікає його від роботи і роздумів. Мені доводиться тримати їх усередині шафи для одягу, зваленими у стару скриню.

Леонт, що до цього намагався слухати старших за столом, підвівся і підійшов до дівчат.

— Подобаються наші мушлі? — спитав він у Аеніль.

— Не «наші», а «мої», — дружелюбно, але твердо поправила Нітетіс.

Аеніль засміялася, що дещо образило Леонта. Він ще якийсь час покрутився біля дівчат, але Аеніль його повністю ігнорувала. Тому, коли його гукнув Зенон, повернувся за стіл. Не встигли дівчата розглянути всі мушлі, як до Нітетіс підійшла старенька служниця, що прислуговувала за столом, й попрохала іменинницю допомогти прибрати зі столу. Аеніль це здивувало, але Нітетіс з радістю побігла. За нею пішла й Ембла. Аеніль же якось розгубилася. Хоч вона й не цуралася допомагати служниці у батьків, але все ж робити це при сторонніх… Їй це здавалося якось принизливо. Чоловіки піднялися з-за столу і підійшли до книжкової полиці, де майстер Амасіс продовжив суперечку з Анахарсіем.

Леонт підійшов до Аеніль, а за ним і Зенон.

— Подруга Нітетіс? — спитав Зенон, пильно вдивляючись в Аеніль.

Зенон був дуже схожий на майстра Амасіса, але стрункіший і вищий. Його чорне волосся було коротше, ніж у майстра, а лисина — менша. У його вигляді відчувалася насмішкувата зверхність і одночасно пихата серйозність.

— Так, Аеніль. А ви де вчитесь?

— Магістрант. Спеціалізуюсь по відділенню любомудрів.

— Кого? — здивувалася Аеніль.

— Вчиться на мудреця, — вставив Леонт.

— Любомудр — це ще не мудрець, — спокійно відповів Зенон. — Любомудр — це лише той, кому подобається мудрість. Та це аж ніяк не означає, що він нею володіє. Мудрецями не стають, ними народжуються. Як і поетами, і магами, зрештою.

— Я раніше не чула про таке відділення, — нерішуче промовила Аеніїь.

— Не дивно. Воно малочисельне, заледве набирається одна група щороку. Нас часто плутають з книжниками, але ми окремо.

— А ну продемонструй, що ти там навчився? — попросив Леонт.

— Дізнався, що черепаха заввиграшки обганяє Барадіра Прудконогого.

— Як це? — не змогла приховати свого здивування Аеніль. — Барадір — це ж найшвидший бігун у світі, якось він обігнав по землі дракона, що летів у небі.

— А от черепаху не наздожене.

— Не може такого бути. Черепаха найповільніша з усіх.

Зенон присів і олівцем, який дістав з кишені, накреслив на мармуровій підлозі лінію.

— Ей, що ти робиш! — обурився Леонт. — Нітетіс же доведеться це відмивати!

— На те вона й жінка, щоб цим займатися. Дивись, — звернувся він до Аеніль, — це лінія старту. Ось це Барадір, а це черепаха. Пихатий Барадір дає черепасі фору в двадцять хвилин. Лунає гонг, і черепаха стартує. За двадцять хвилин вона проповзає ось стільки. Стартує Барадір і долає цю відстань за три секунди. Проте за ці секунди черепаха проповзає ще ось стілечки. Поки Барадір за десяту частину секунди долає цю відстань, вона проповзає ще… тут вже не вийде намалювати, бо дуже мало. Одним словом, поки Барадір подолає пройдену черепахою відстань, вона все одно ще трошки проповзе. Щоразу це буде менше і менше, до безкінечності, але Барадір ніколи черепаху не обжене.

— Не розумію. Не може такого бути і все, — вперто повторила Аеніль. — Він її обжене!

Зенон з серйозним виразом вказав на намальоване ним:

— Доведи.

— Обжене і все!

— Не бути тобі любомудром, — посміхнувся Зенон. — Та не журись, не жіноча це справа — любомудрствувати. Краще вчись готувати їсти та мити підлогу.

Аеніль образили останні слова, а ще більше те, що вона не могла довести Зенону, що Барадір таки точно обжене черепаху. Якщо й не в його кресленні, то на справжній біговій доріжці.

Сердита Аеніль покинула хлопців, коли Леонт саме почав щось доводити Зенону — без сумніву, з метою справити враження на Аеніль. Та дівчинка підійшла до столу, де Нітетіс складала тарілки. У цю мить без стуку до кімнати зайшла жінка. Це була майстриня з відділення алхімії, Симоніда Садіатт, що викладала в Аеніль курс «Чарівні створіння», який вона перейменувала у «Застосування чарівних створінь в алхімії». Нітетіс з Леонтом та деякі інші учні її чомусь страшенно боялися. Аеніль же вона здавалася цілком нормальною, навіть доброю, хоч іноді й різкуватою. Проте тепер дівчинка відчула у суворому вигляді жінки якусь внутрішню загрозу і невимушено відступила крок назад.

У кімнаті запанувала цілковита тиша, лише Нітетіс проігнорувала прихід гості і продовжила свою роботу. Майстер Амасіс наблизився до майстрині Садіатт і ледь помітно вклонився.

— Ви зробили велику помилку, — спокійно і тихо промовила майстриня, але від цього її загалом приємний голос видавався ще більш зловіщим. — Ви мали можливість відмовити.

— Це був кращий варіант для них, — відповів майстер Амасіс, але його голос був нетвердим і тремтів від хвилювання. Аеніль раптом відчула, що він по-справжньому боїться цієї низенької рудої жіночки.

Майстриня Садіатт буквально прошипіла щось на незнайомій Аеніль мові. Амасіс Зевскідем зблід, але нічого не відказав. Кілька хвилин