Читати книгу - "Спартак"

— А як же можеш ти… — почав комедіант, але Цезар увірвав його:

— Я сам хочу вирішувати, якщо ти мені дозволиш…

— О, що ти говориш, божественний Юлію!.. Я прийшов до тебе порадитися. Якщо ти побажаєш, я охоче поступлюся тобі честю розкриття цієї змови, бо знаю й твердо вірю, що Гай Юлій Цезар великодушний і не забуває гарних послуг.

— Дякую тобі, Метробію, за твої почуття до мене, дякую за пропозицію, що ти мені зробив. Але не для того, щоб скористатися з таємниці, я хочу перевірити й точно довідатися про стан справ. Ні, я мушу дещо зробити, щоб правильно розсудити і вчинити.

Метробій знаком показав, що він згодний із Цезарем, і той додав:

— Іди у трикліній і чекай на мене там. Але дивися, Метробію, нікому не проговорись про почуте в гаю, про нашу з тобою розмову й про те, що я зараз вийду з дому. За годину я повернуся, і тоді ми обговоримо, що треба зробити задля блага батьківщини.

— Я виконаю твій наказ, Цезарю.

— І ти залишишся задоволений. Я вмію бути вдячним, а в Книзі доль не написано, що Гаю Юлію Цезареві призначено померти увінчаним усього лише лаврами перемог на аренах цирку.

По цих словах Гай Юлій вийшов у сусідню з бібліотекою кімнату. За якийсь час він повернувся, перевдягнений в одяг когось зі слуг. Потім він вийшов у супроводі раба й квапливо попрямував у провулок до таверни Венери Лібітіни.

Таверна Венери Лібітіни розташовувалась неподалік маленького, але зі смаком облаштованого будинку Цезаря, і він швидко дійшов до брудного провулка, де глибоку нічну тишу порушували вигуки, що лунали з таверни Лутації Одноокої.

Увійшовши в таверну у супроводі раба, Цезар роззирнувся по кімнаті, де галасливо гуляли продажні жінки, трунарі, ледарі та інша потолоч римського суспільства. Цезар пройшов у другу кімнату й одразу ж побачив там рудиаріїв і гладіаторів, що сиділи за столом.

Цезар звернувся до них зі звичайним вітанням і сів разом із рабом на лаву в кутку кімнати, наказавши рабині-ефіопці принести дві чаші цекубського вина. Набувши байдужого вигляду, він обмінювався зі своїм супутником короткими загальними фразами, а водночас пильно стежив за компанією гладіаторів, і прислухався до їхньої розмови.

Спартак сидів між Еномаєм і Кріксом блідий, сумний, замислений. За чотири роки, що минули від дня смерті Сулли, зовнішність фракійця змінилася, і тепер у його вигляді з'явилася риса суворості. Широке чоло перетинала глибока зморшка, що свідчила про тривоги й тяжкі думки.

Коли товариші назвали Спартака на ім'я, Цезар, який раніше його ніколи не бачив, переконався, що Спартаком міг бути тільки цей рослий статний чоловік, що виділявся своєю поставою, сповненою гідності, енергії та розуму.

Гай Юлій Цезар придивлявся до рудиарія зі всією симпатією, яку відчув з першого погляду. Цезар одразу вгадав велич душі Спартака, його обдарованість і зрозумів, що доля призначила його для великих справ і високих подвигів.

Рабиня Азур принесла вино, і Цезар, взявши одну чашу, вказав рабові на другу:

— Пий.

Раб надпив зі своєї чаші, а Цезар лише удав, що п'є. Вино навіть не торкнулося його уст. Цезар не пив нічого, окрім води.

За кілька хвилин він піднявся й підійшов до столу гладіаторів.

— Привіт тобі, хоробрий Спартаку! — привітався він. — Нехай завжди усміхається тобі доля, як ти на те заслуговуєш. Чи не приділиш ти мені якийсь час? Я хочу поговорити з тобою.

Усі обернулися, почулися здивовані вигуки:

— Гай Юлій Цезар!

— Юлій Цезар? — промовив, встаючи, Спартак, здивований не менше за своїх товаришів. Він ще ніколи не бачив Цезаря й тому не знав його в обличчя.

— Мовчіть! — зупинив їхній майбутній диктатор. — А інакше завтра весь Рим довідається, що один з понтифіків поночі вештається по шинках Субури й Есквіліна!

Спартак здивовано дивився на несподіваного гостя. Цезар ще не був прославлений великими справами, але ім'я його вже гриміло в Римі й у всій Італії. Вдивляючись у його риси, що носили відбиток незвичайної енергії й відваги, рудиарій дивувався красі його обличчя, орлиному погляду, гармонійній статурі, величному спокою. Якийсь час він мовчки дивився на нащадка роду Юліїв, а потім відповів:

— Я буду щасливий, Гаю Юлію, якщо зможу бути тобі корисним.

— Тобі доведеться ненадовго залишити товариство твоїх хоробрих товаришів. Я хотів би пройтися з тобою.

Вражені гладіатори перезирнулися. Спартак відповів:

— Велика честь для бідного рудиарія прогулятися з одним із найславетніших синів Рима.

— Хоробрий ніколи не буває бідним, — відповів Цезар. Він попрямував, подавши знак рабу, що очікував на нього в таверні.

— Ох, — зітхнувши, мовив Спартак, йдучи за Цезарем, — навіщо леву сила, коли він у ланцюгах!

Двоє незвичайних чоловіків перетнули головну кімнату таверни і, вийшовши в провулок, мовчки попрямували до валу — саме до того місця, де чотири роки тому гладіатори стратили відпущеника Гая Верреса.

Місяць був у повні і заливав млявим сяйвом сади, городи й виноградники, що пишно зеленіли за міською стіною, і широкі просторі поля, що простягалися ген до хребта пагорбів Тускула й Латія.

Цезар першим порушив мовчання, звернувшись до Спартака:

— Скільки тобі років?

— Тридцять три, — відповів фракієць і уважно подивився на Цезаря, ніби намагаючись вгадати його думки.

— Ти фракієць?

— Так.

— Фракійці — хоробрий народ. Такими я знав їх у боях і в небезпеці. Ти ж можеш похвалитися ще й чемністю й освіченістю.

— Звідки ти це знаєш?

— Від однієї жінки. Але зараз не час говорити про це, бо тобі й справі, якій ти присвятив себе, загрожує велика небезпека.

— Про яку небезпеку ти говориш? — стривожено запитав Спартак, відхилившись назад.

— Мені про все відомо, і я прийшов сюди не задля того, аби заподіяти тобі