Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст

Читати книгу - "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"

159
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 72
Перейти на сторінку:
збір зразків, і на аналіз.

— Ясно… Сам упораєшся? Я маю ще одну важливу справу.

Мортенсен кивнув. Стіллер махнув рукою, дякуючи за розуміння, і пішов геть. Гілки густого підліску обабіч грунтівки дряпали боки авта при виїзді на асфальт. На шосе він звернув ліворуч.

Стіллер збирався повернути «справу Єршьо» в архів, не подаючи клопотання на її поновлення, доки йому не зателефонувала Ліне Вістінґ. Він погортав документи й не знайшов ніяких зачіпок, які давали б підстави для перегляду. Поновлення слідства давніх справ часто було викликано технічними слідами, які довго чекали на появу сучасних технологій. Таких слідів у «справі Єршьо» начебто не було. Аж раптом з’явився шанс їх виявити.

Стіллер глянув на годинник і натиснув на газ.

Інша можливість розкрити «схололу» справу: знайти когось, хто щось знає і розповість. Він завжди казав, що розкриття старих справ залежить від того, чи заговорить відповідний свідок. А якщо правильний свідок уже розказав, що знав, але розказав неправильному слідчому? Людині, котра не забажала слухати?

Поїздка від Єршьо до Ші зайняла чверть години. Стіллер запаркувався під табличкою «Зупинку заборонено», глянув з бокового віконця на вхід до Торгового центру. Чимало політичних партій понаставляли своїх агітаційних наметів і роздавали перехожим інформаційні буклети. Арнт Ейканґер у червоній футболці розмовляв з якоюсь літньою жінкою. Стіллер зачекав, доки той закінчить розмову, а тоді вийшов з авта й рушив до нього. Ейканґер помітив його й відчув себе незручно. Він простягнув троянду молодому перехожому, здалося, ніби хотів зав’язати з ним розмову, але чоловік пішов собі далі.

Стіллер узяв троянду, став упритул біля кандидата.

— Знову ви? — кивнув Ейканґер.

— Маю ще одне запитання.

— Тут? Хіба не бачите, я трохи зайнятий.

— Лише одне запитання. Це недовго… — повторив Стіллер, на згоду співрозмовника не чекав. — У зв’язку зі «справою Єршьо» ви допитали дев’ятнадцять осіб. З них хоча б хтось згадував ім’я Бернгарда Клаусена?

— Ви що, не читали документів? — буркнув Ейканґер.

— Я знаю, що в документах, — кивнув Стіллер. — Я питаю, чи хтось із допитаних називав ім’я Бернгарда Клаусена!

Арнт Ейканґер розтулив рота, але Стіллер його застеріг, він іще й слова не промовив.

— Добре подумайте! Це саме запитання я задам кожному з дев’ятнадцятьох…

Ейканґер стулив рота, усміхнувся випадковій жінці, яка проходила повз них.

— Стільки років минуло. Я вже й не пригадую…

Найпоширеніша відповідь брехуна.

— Ви з Бернгардом Клаусеном були близькими знайомими. Ба більше — друзями! Невже не згадали б, якби хтось назвав його ім’я на допиті?

— Ви сказали, що маєте одне запитання. Я на нього відповів, — відрізав Ейканґер.

— Веґард Скоттемюр, — промовив Стіллер. — 3 нього і почну!

Ейканґер обернувся до нього спиною, далі почав роздавати буклети. Стіллер вернувся в авто. Він мав список дев’ятнадцяти допитаних Ейканґером чоловіків. Не було жодної гарантії, що серед них був анонім, але реакція Ейканґера підсилила його підозру, що не все так просто.

Імена в списку стояли в алфавітному порядку, Стіллер перевірив кожне у реєстрі населення. Одружені чоловіки з дітьми опинилися у самому кінці списку. Неодружені чоловіки без зобов’язань утримання співмешканки посунулися догори. Спосіб сортування імен мав свої вади. Стіллер теж належав до категорії самотніх чоловіків, тож за таким принципом пошуку він і сам міг опинитися серед підозрюваних.

Отже, вибір припав на перше прізвище у списку — на Веґарда Скоттемюра. Він добре пасував до профіля відправника анонімного листа. 44 роки, працював консультантом у банку DNB, неодружений, дітей не мав, історія в реєстрі населення свідчила, що й співмешканки ніколи не мав, зате мав трьох старших сестер, батько — пастор лютеранської церкви.

Стіллер завів авто і влився в потік машин на шосе. Веґард Скоттемюр жив за півгодини їзди.

42

Ліне сиділа перед монітором у своєму підвальному кабінеті. Варто було б прогулятися з Амалією на дитячий майданчик, але поки що вона наче залюбки бавилася на підлозі планшетом.

Файл, отриманий від Адріана Стіллера, був великий, і комп’ютер важко вигрібав, та все ж маневрувати в електронній документації було значно легше, ніж гортати товстий стос паперів. Певно, саме такі маніпуляції мав на увазі керівник ДН-групи, кажучи про поступ в опрацюванні великих обсягів інформації.

Ліне вписала в пошукове поле ім’я «Клаусен» і була вражена, отримавши два збіги. Перший — з Леннартом Клаусеном в учнівських списках школи, де навчався і він, і Симон Мейєр. Другий — у теці з так званими «нульовими» документами й анонімним листом, адресованим генпрокуророві.

87 збігів з Ейканґером. Більшість пов’язані з рутинним допитом людей, які були помічені на актуальній території поблизу озера Єршьо того дня, коли зник Симон Мейєр, і які прийшли в поліцію на прохання, опубліковане в пресі. Саме Ейканґер опитував чоловіка з собакою. Його ім’я по два рази згадувалося в кожному документі: перед іменем службовця, який особисто проводив допит, і під його підписом у кінці протоколу. Загалом Ейканґер допитав дев’ятнадцять чоловіків й одинадцять жінок.

З огляду на аноніма, Ліне більше цікавили чоловіки. Вона мала намір уважно перечитати всі протоколи, але проста функція пошуку наштовхнула її на іншу ідею. Ліне набрала номер телефону з папірця-записки, який завалявся між грошима. Жодного результату. Потім вона задала в пошук ім’я імовірного користувача номера — «Даніель» — і отримала п’ять результатів, у тому числі керівника пошукової операції від Червоного Хреста. Але ні він сам, ані його тезки не підходили під профіль.

Перш ніж узятися до читання протоколів допитів, Ліне вирішила передивитись «нульові» документи, які оминула увагою першого разу.

Стіллер зібрав їх в окремому підфайлі. Чимало документів вона вже бачила, коли зустрічалася з братом Симона Мейєра: листування з адвокатом і копію свідоцтва про смерть. Ім’я Арнта Ейканґера виринуло в рапорті про пошкоджені двері насосної станції. Саме він виламав їх під час пошуку зниклого Симона. Замок був цілий, пошкоджень зазнали лиштви й дверне полотно. Двері відремонтували й повідомили відповідні служби. Але через три місяці батьки школярів з сусідньої школи звернулися з листом до поліції, скаржачись, що двері до станції незамкнені, а це може загрожувати безпеці дітей. У доволі агресивному тоні Арнт Ейканґер відповів, що служба водопостачання й каналізації замкнула двері й навела лад іще до закінчення роботи поліції на місці.

Підійшла Амалія, повисла на руках, тримаючись за край стільниці.

— Побавимося? — запропонувала Ліне.

Мала кивнула.

— Мама лише дочитає, — сказала Ліне, перейшовши до наступної сторінки.

То була копія листа комуни Оппегорда школі «Естлі», у якому висловлено подяку за те, що батьки звернули увагу на недостатньо безпечну будівлю насосної

1 ... 41 42 43 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"