Читати книгу - "Холодний Яр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чи ж воно, діду, правда цьому? — одірвався хтось із хлопців.
— Так воно і буде, що правда. От переказували ще, що знайшовся був зрадник один із козаків, що за гроші татарів через багна повів, щоби ззаду зайти, бо на гатці п’ять днів битва йшла а не могла татарва нічого зробити. Та поміг Бог козакам — відбили і тих, тай провідника-зрадника в руки вхопили. Присудили радою замурувати його живим у льох, дати збан води, а їсти дати ті гроші, що він у татарів взяв.
І мій дід мені про це оповідав — від свого діда чув, і другі оповідали, аж ото років з десять тому розкопував один пан отут попід вали — старих річей шукав. І я йому помагав. Провалився у нас під землю робітник. Розкопали ми далі те місце — льох, кругом дубом виложений, а по середині стовп і до нього ланцюгом кістяк прикутий. Такі сидів під стовпом, та як рушили — відразу розсипався. А перед ним стояв збан глиняний, високий. У збані на дні монета. Панок той глянув на неї... Турецька — каже — стара монета... От вийшло, що правду старі люди переказували. Як підем на той бік, я вам і яму покажу.
Під вечір Отаманенко відрядив десять хлопців, щоби принесли з найближчого села околотів для спання. На гатку виставили варту з ручним кулеметом. В бік проходимо! часті болота, теж поставили двох хлопців, на всякий випадок. Забезпеченість від несподіваного нападу створила у всіх веселий настрій. Костирі, на яких варився пшоняний куліш з салом, обсіли гуртки, розмовляючи про минуле й майбутнє. Розмова пересипалася сміхом і жартами. Найвеселіше було коло нашого костиря, де зібралося кілька піджилих уже чигиринців. Окрім діда Шевченка, у відділі був ще дід Онисько зпід Холодного Яру, який бурлачив з молодшими по лісах, залишивши на господарці сина. Цей дід, міцний ще і жвавий, завжди був «душею товариства». Маючи досить глибокий природній розум і чималий життьовий досвід, був він корисним і потрібним членом нашого лісового «братства». В усьому й кожному, дід умів підмітити щось смішного, і коли на хлопців від втоми чи небезпеки нападала нудьга — дід відпалював, щонебудь таке, що всі за животи хапалися. Забувалася і втома, і небезпека. Підтрунювали й над ним хлопці, найбільш за те, що дід був закоханий у ручні ґранати, яких двигав з собою чималу торбу. По «службовому положенню» був він у нас «інтендантом» і старшим кухарем, із за чого завжди точилася жартівлива «ривалізація» з дідом Шевченком, якого Онисько не допускав до «внутрішніх кухонних справ», залишаючи йому «зовнішнє постачання».
У діда Шевченка була дочка, що родилася, як він був на засланні у Сибірі, від жінки, з якою він там одружився. Дружина померла, як дочці не було ще року і дід сам її винянчив, виховав, виучив у гімназії і дуже нею гордився. Дівчина, як оповідали, була досить гарна, розумна і приймала активну участь у підпільній боротьбі, від чого старий не стримував[16].
Обсівши діда коло костиря, хлопці допитувалися, за кого він дочку віддасть.
— Хто більше ворогів уб’є — за того й віддам.
— А як не схоче за того?
Схоче, бо ж то хлопець вже не аби який буде!
Дід Онисько, плюнувши в пальці, енергійно пригладив сиві вуса.
— Г-е-е! Лихо його матері! Об’являю себе першим кандидатом! Де мої гусячі яйця?! — потягнув дід за торбою з гранатами «Мільса».
Дід був удовець, і на цю тему посипалися жарти.
Та час минав, куліш давно був готовий, а хлопці з села не верталися. Повечеряли без них і порішили, як до півночі не вернуться — йти цілим відділом довідуватися, що з ними.
Коло півночі, на дорозі за гаткою, почувся стук возів і пісні. Забекав, але невдачно, бо з сміхом «дикий цап». Наші. Але чому на возах?
Через гатку перейшов холодноярець Федоренко, який ходив з хлопцями за старшого. Зустрічаємо його з Отаманенком під валом.
— Пане Отамане! Привезли десять околотів соломи, два вози і бричку, три пари коней, два мішки муки, два крупи, мішок сала, із півсотні курей та гусей, п’ять баранів і чотирнадцять «товаришів».
— Де ви у чорта стільки добра набрали?
— Прийшли за соломою, а у селі «товариші» з упродкома развйорстку деруть. Так ми підождали вже поки вони відпочивати розбрелись. А тоді зібрали їх потихеньку — дядьки із села підпомогли — випустили тих, кого вони поарештували, роздали назад те, що зібрали в селі, а часть того, що привезли вже з собою з інших сіл — поклали на казьонні коні та разом з ними й доставили сюди. Був «упродком» і нема... Зібрав развйорстку і поїхав десь із села — хто знає куди?! — додав жартівливо Федоренко, якому не першина була чисто обробляти такі справи.
Отаман післав людей, щоб поносили через гатку привезене. Найбільше клопоту було з курами та гусями, які наробили страшного крику. Дід Онисько, який улаштовував пов’язану птицю в закутку між валами, «сварив» хлопців, що корму не набрали та вилічував, скільки то в «городку» на весну курчат і гусят буде.
Захоплені підводи відправили з кількома хлопцями до своїх людей у протилежний бік. «Товаришів» привели до табору.
За винятком трьох червоноармійців-українців, були все москалі й жиди. Переляканий жидок — уповажнений розповів, що упродком лічив ці села очищеними від «бандітізма», бо в цей район вислані військові частини. Тому вони так безпечно собі оперували. При уповноважненому були цікаві таємні розпорядження і постанови ЦК компартії про безоглядне стягування харчових продуктів з українського села для забезпечення армії та промислових центрів у Московщині.
Світанком одно з віконець ненаситного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодний Яр», після закриття браузера.