Читати книгу - "Пастка для Бродського, Джулія Ромуш"

Розділ 31 Бродський

Дихай, дихай, вдих — видих, вдих — видих. Сука, Бродський, ти старий для цього лайна! Якого біса ти створив цю проблему? Ну танцювала вона з хлопцем, і що? Нащо було вибухати, і показувати свої права на цю жінку? Лицар, блять, на білому коні. Хотів же  нормально з Настею розібратися. Ні, блять, зараз ця недоумкувата бігає по всьому будинку і шукає тебе. Олесі не сказав, що є інша ... Ось що буває, коли думаєш яйцями та членом, а не головою!!! Сука!!!  

  

Йду в зал, всі співробітники дивляться на мене здивованими очима. Так, сука, ось так буває!!! Хочеться послати всіх  якомога далі, щоб валили звідси! Але вони хочуть видовищ. Бачу пару розчарованих жіночих поглядів. Звичайно засмучені, що не вони були на місці Олесі.  

  

Ооо, бачу Настю, трохи відходжу назад. Такою я її ще не бачив — очі просто метають блискавки, її трішки трусить, по руці тече кров, волосся розпатлане. Вона підлітає до мене.  

  

- Сучий ти син, що все це значить? - Вона просто бризкає слиною в моє обличчя. Кривлюся, ніколи не любив, коли жінка не може тримати себе в руках і виносить все на люди. Вона зараз просто падає в моїх очах ще нижче, на неї не приємно дивитися. Від дівчини, що була на початку наших відносин, не залишилося і сліду - переді мною стоїть злобна, не впевнена в собі жінка, яка хоче помсти.  

  

- Де твій верхній одяг? - Я кажу це спокійним тоном, моє обличчя не висловлює жодної емоції. 

  

- Що? - Так, ефект досягнутий, вона в ступорі. Не очікувала, на це і був розрахунок.  

  

- Я питаю - де твоя шуба, Анастасія? - Її очі розширюються, відразу змінює вираз. Анастасією я її називав лише раз, після того випадку з дівчиною в моїй квартирі.  

  

- Я ... зараз візьму. - Вона взяла себе в руки, вже непогано.  

  

- Я чекаю. - Склавши руки на грудях промовляю я.  

  

Поки вона пішла шукати свою шубу, в натовпі знаходжу Аліну. Вона стоїть вся перелякана і весь час обертається довкола, шукає подругу. Підходжу швидко до неї та пояснюю, що їй потрібно взяти речі Олесі та чекати її біля чорного входу.  

  

Настя повертається, від її попереднього стану і сліду немає. Дивлюся на її руку, нам потрібно поїхати в лікарню, у неї досі йде кров. Показую їй на двері, і ми мовчки виходимо.  

  

- Можете продовжувати веселитися, кіно закінчилося! - Кажу я натовпу та чую розчароване зітхання.  

  

Ми в повній тиші доходимо до машини, я відкриваю Насті дверцята, обертаюся, щоб йти до своїх дверцят і бачу, як Олеся дивиться на це все з-за рогу. Косметика розтеклася по обличчю, вона все ще схлипує, схоже, що плакала, але зараз заспокоюється. В її очах я бачу ненависть. Ні Олеся, не зараз. Я не можу так. Я не маленький хлопчик, не буду бігати між двох вогнів. Проблеми потрібно вирішувати по черзі. Досить думати членом, час підключати голову! Емоції ... вони завжди приносять проблеми! Бачу Льоху позаду неї, він показує мені жестом, що все буде добре. Я сідаю в машину і натискаю на газ та бачу у дзеркалі заднього виду, що Олеся дивиться нам услід. Сука, і в грудях щось стискається... Але я блокую цю емоцію  відразу.  

  

- Ми поговоримо? - Запитує Настя так тихо, що я з горем навпіл розібрав, що вона там бурмоче.  

  

- Ми поговоримо вдома, а зараз нам потрібно в лікарню, у тебе кров! - Відповідаю їй я і ми у повній тиші їдемо в лікарню.  

  

Я покидьок! Я знаю це, вона не заслуговує такого розставання. Яка б вона не була, але її сьогоднішній стан я спровокував сам. Сам створив для себе це пекло, не вирішивши з однією жінкою, звів її з іншою.  

  

У лікарні Насті промили рани, витягли осколки скла з руки, і наклали пов'язку. Вже ніч, і ми все в тій же тиші їдемо в машині. Я повернув в бік її будинку, вона це розуміє і нічого не каже.  

  

Ми заходимо у квартиру, вона намагається удати, що все добре.  

  

- Милий, ти щось вип'єш? Так втомилася, напружений день, ще й після перельоту. - Я дивлюся на неї, і в її очах страх. Вона хоче, щоб я прийняв правила цієї гри, посміхнувся і пішов з нею в спальню. Можливо, так би й було, якби не Олеся.

- Настя, я не буду нічого пити, і не залишуся у твоєму домі.  Нам потрібно розійтися.  - Її губи починають тремтіти.

  

- Але, Вадим, чому? Що я зробила? 

  

- Я втомився, я просто втомився від твоїх скандалів, перевірок, недовіри.  - Я втомлено дивлюся на неї. Я і справді втомився. 

  

  - Вадим, але погодься, ти сьогодні мені наочно показав, що ти далеко не білий і не пухнастий. - Вона уважно вдивляється в моє обличчя. Що вона хоче побачити? 

  

  - Настя, весь час я був тобі вірний.  Так, я зустрів іншу жінку, ти була у від'їзді. Я просто хотів поговорити з тобою особисто, не хотів говорити телефоном. 

  

  - Ах, ти шляхетний лицар, значить?Весь такий позитивний ???  Я не хотів... А якого чорта ти зганьбив мене сьогодні? 

  

- Я цього не планував, вибач.  - А що я ще можу сказати? 

  

  - Вибач???  Ти справді думаєш, що вибач зараз саме доречне слово?  - У неї починають трястися руки. 

  

- Що ти хочеш від мене почути?  Що мені шкода?  Ні, мені не шкода.  Інша жінка не є причиною того, що я з тобою розриваю стосунки.  Я вирішив це ще на початку твого від'їзду.  Вирішив просто повідомити по приїзду.  - Можливо я грубий, але, якщо я зараз дам слабину, вона подумає, що ще є шанс. 

  

  - Вадим ... - Вона повільно підходить до мене і заглядає в очі.  - Прошу, заради нашого минулого, спробуймо ще раз. Ми ж уже не мало часу разом, я навчуся стримувати себе і давати тобі більше особистого простору.  Прошу, адже я хотіла створити з тобою сім'ю... - Її губи трохи тремтять, і я бачу сльози в її очах. 

  

  - Не обманюй себе, до чого це??? Ще шанс?  Навіщо?  Щоб зрозуміти, що у нас все одно немає майбутнього? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍