Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова "

— Ти правда зараз серйозно? — Давид тягне долонь до її лоба, перевіряючи ніби температуру. — Ти не в собі.

— Я просто розмірковую здорово.

— Ти розмірковуєш хворобливо, — відсікає. Тре очі. — Пропоную домовитися. Я нічого нікому не розповідаю. Ти мені надаєш докази якихось махінацій. Мені дійсно важливо знати, що я не докладаю руку до корупції та криміналу.

— Гаразд. Ти першим побачиш матеріал, коли він буде готовий.

— Скільки часу на нього треба?

— Не знаю. Це непередбачувано.

Давид уходить з її квартири стрімко. Тільки стояв поруч, кусав губу, вигадуючи умови їхньої співпраці, а вже прощається. Говорить наостанок, що їм обом є тепер, над чим подумати.

Коли вхідні двері після гуркоту видають жалібне скиглення, нагадуючи господині, що у всього є термін придатності, Соломія завалюється на ліжко. Якого біса зараз було? Претензії Давида, її неможливість своєчасно стулити рота, іронія та сльози, затиснуті десь у районі горла. Вона не думала, що розмова про особисте із чоловіком, який їй не байдужий, буде настільки складною.

А після сьогоднішньої зустрічі питання, чи є в них майбутнє, стирчить гострими вилами. Відповіді Соломія не знає. Дає собі на рефлексію десять хвилин. Більше не можна. У неї немає часу.

Витирає сльози, розмазавши косметику по обличчю. Але розуміння, що їй треба зараз зробити, накочує потужною хвилею. Навіть не спромігшись дістатися до міцелярної води, сідає за ноутбук. Їй би всім серцем хотілося вірити, що Давид і справді нічого не скаже своїм роботодавцям. Але вона має підстрахуватися. Пише матеріал, спираючись на один документ і кілька листів, які їм вдалося роздобути.

Захоплюється матеріалом так, що пише сценарій для ролика на Ютюбі. Закінчує о другій годині ночі.

На той момент шкіру вже довелося реанімувати. Вона стягнулася під силою туші, що розпливлася. І дарма, що та була водостійкою. Щоб Соломія ще раз повелася на косметику брендів, які їй надсилають на рекламу! Та ні в житті! Треба ще й читачам у соцмережах сказати, що водостійкість тут кульгає. Чи сльозостійкість — це вже інший показник?

Перед сном вирішує, що їй треба ще краще підготуватися. Закидає файли на хмари, посилання надсилає Микиті. А той несподівано відповідає:

«Це що? Взагалі ніч. Мені обов’язково зараз дивитися посилання?»

«Не треба. Це наша страховка про всяк випадок. Якщо щось трапиться, тоді відкривай. Ти зрозумієш, що із цим робити».

«Ми граємо в довбаних шпигунів? Чи ви, пані, передивились фільмів?»

«Та немає в мене часу на фільми. Будемо вважати, що це просто данина моїй тривожності. Усе нормально».

Микита надсилає ще декілька повідомлень, але Соля запевнює: нічого не трапилось, діємо за старою схемою.

Самій би ще повірити, що насправді нічого не відбувається. Те, що її не вб’ють, вона впевнена. Усе ж часи зараз інші. Але те, що їм можуть вставляти палиці в колеса, — це поширена ситуація. І Соля зараз відчуває власним викликом потребу захистити редакцію від будь-якої спроби викупити матеріал.

Що це, як не шанс придушити корупцію?..