Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 7.2

Яров відвернувся і деякий час стояв мовчки, стискаючи кулаки. Я усвідомлювала, що він насилу стримує звірячу частину своєї натури, і боялася видати хоча б звук. Життя висіло на такій тонкій волосині, що найменший хибний крок міг закінчитися для мене трагічно.

Через кілька хвилин, які здалися вічністю, альфа знову повернувся. Наблизився, що змусило мої очі розширитися від переляку. Коштувало величезних зусиль не закричати. Невже і справді вб’є? У такому разі, все, що мені залишається – прийняти смерть з гідністю.

Але Яров лише схопив за руку і ривком поставив на ноги.

– Ходімо! – процідив він і потягнув назад до поселення перевертнів.

Я полегшено зітхнула. Але разом з усвідомленням, що моєму життю більше нічого не загрожує, повернулася безрозсудна сміливість.

– Чому ти просто мене не відпустиш? – виплюнула я. – Ти ж розумієш, що я до тебе нічого не відчуваю! І ніяка ми не справжня пара. Ти вигадав собі гарну казочку, от і все! Не знаю, чому раптом ти запалився до мене почуттями, але це з часом пройде. Я взагалі постараюся більше не маячити перед тобою. Навіть у Мирграді не залишуся. Аден збирається відвезти мене до Західних земель. І я попрошу його, щоб ми залишилися там назавжди...

Нове гарчання змусило замовкнути. Рука Ярова ледь не зламала мої тендітні пальчики, що вирвало з грудей болючий крик.

– Ти можеш хоч трохи помовчати, жінко?! – послабляючи тиск, прогарчав альфа. – Інакше я й справді за себе не ручаюся!

– Гаразд, – проковтнувши ком у горлі, пробурмотіла я, розсудивши, що зараз дійсно краще помовчати. Але якщо він вважає, що таким чином зможе завжди мені рота затикати, нехай навіть не мріє!

Йти поруч з Яровим і мовчати виявилося випробуванням не з легких. Я буквально фізично відчувала, який він напружений і злий. І це мимоволі пригнічувало, як би я не храбрилася. А єдиний доступний мені спосіб не показувати страху і сум’яття – зухвалість – виявився недоступним. Залишалося щосили стискувати зуби і намагатися встигати за розмашистими кроками альфи.

Так що коли ми, нарешті, дісталися до сараю, виникло навіть щось на зразок полегшення. Принаймні, зараз у мене буде невеликий перепочинок. Я позбудуся компанії ненависного мерзотника хоча б на якийсь час!

Відкривши льох, Яров процідив:

 – Спускайся!

 На язиці крутилося знущальне: «А ти зі мною хіба не полізеш?» Але я справедливо розсудила, що на рожен в цю ніч і так лізла більш ніж достатньо.

Швидко спустилась донизу і почула, як над головою опустилася важка кришка і пролунав брязкіт замка. Похмуро оглянула ненависну в’язницю і втомлено опустилася біля стіни. На ліжко лягати не збиралася – там все буквально просякнуте запахом нашої пристрасті. А зараз згадувати про те, через що довелося пройти заради безславної втечі, було особливо гірко.

Згорнувшись калачиком на підлозі, обхопила коліна руками і закрила очі. Нарешті, дозволила сльозам безперешкодно заструменіти по щоках. Тепер можна. Тепер не соромно.

– Ненавиджу тебе, Яров! – зривалися з губ безпорадне. – Як же я тебе ненавиджу!

Сама не помітила, як заснула, все так же у сльозах і сповнена поганими передчуттями.

Пробудження було різким. В перший момент я навіть не зрозуміла, через що прокинулася. Потім відкинулася кришка льоху, і я негайно скинулася, сідаючи і притискуючись до стіни. Сповненими настороги і ненависті очима дивилася на Ярова, який спускався у підвал. І те, що він тримав у руках, лише посилювало сум’яття. Мотузка. Нічого хорошого від цього чекати не варто!

– Невже ти настільки впадеш морально, що ще й зв’яжеш? – вирвалось у мене неприязне. – Чи, може, вирішив урізноманітнити наші сексуальні ігри? – уїдливо додала, щоб приховати страх.

Яров люто кліпнув очима, але продовжив наближатися. Невідворотно, як зла доля.

– Твій коханець тут. На блок-пості повідомили. Так що мені доведеться перестрахуватися, щоб не надумала робити нові дурниці.

Серце радісно пурхнуло у грудях від думки про те, що Аден тут. Але так же швидко стиснулося від гіркоти.

– І як, по-твоєму, я могла б звідси втекти?! – з люттю запитала.

– Ти сповнена сюрпризів, крихітко, – Яров криво посміхнувся. – Так що ризикувати я не хочу. Побудеш з півгодинки хорошою дівчинкою, а потім я повернуся і звільню тебе.

– Виродок!

– А ось ображати мене не раджу, – в голосі альфи почулося гарчання. – А то ж можу залишити тебе в такому вигляді не лише на той час, поки спроваджу твого упиря.

Нова лайка ледь не зірвалися з губ. Але заглянувши в повні стримуваного гніву очі Ярова, я вирішила, що висловлю все, що про нього думаю, іншого разу. Зціпивши зуби, стійко витримала, поки він зв’язував мені руки і ноги. В голові ж спалахнула шалена ідея. Цікаво, чи хороша тут звукоізоляція? Що якщо я почну кричати? У вампірів слух досить гарний, нехай і не такий, як у перевертнів. Помітила криву посмішку на губах альфи і подумки вилаялася, побачивши, як він дістає з кишені кляп. Засмикалася, намагаючись відповзти подалі від альфи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍