Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

Розділ 21

***

З понеділка почалося дистанційне навчання, тому вони змогли проводити ще більше часу удвох. Андрій шукав нову роботу та водночас заважав Асі проводити заняття – сидів поряд з нею на землі та ніжно гладив колінце або спину. Кожний доторк викликав хвилю надзвичайно приємних мурах і Ася усміхалася, радіючи серцем та душею. І нащо вона опиралася весь рік? Нащо намагалася придушити свої почуття?

Перед вечерею Андрій сказав, що піде працювати таксистом. Чомусь Асі одразу пригадався однокласник Павло з рідного міста, який нічого так і не досяг у житті, крім такої роботи. Однак з іншого боку, заробітну платню обіцяли доволі хорошу, тому дівчина не була проти. Тим паче, що обирати мав саме Андрій, але ніяк не вона. Вистачило вже в житті хлопця батьків, які диктували, що йому робити.

Уже наступного дня він пішов на співбесіду, подарувавши на прощання Асі пристрасний поцілунок. Дівчина сумувала, очікуючи на повернення Андрія. Навіть онлайн-заняття не могли відвернути її увагу від коханого. Влипла, так влипла!

Коли ввечері пролунав дверний дзвінок, швидко побігла відчиняти зі щасливою усмішкою на вустах, не взявши до уваги той факт, що в Карпенка є свої ключі.

За дверима стояла мати хлопця, гидливо оглядаючи спершу Асю, а потім і її квартиру. Дівчина відчувала незручність за простий, зв'язаний бабусею светр та широкі спортивні штани. Нервово пригладила розпущене волосся.

– Доброго вечора, – кивнула жінці невпевнено, не зводячи з її ідеального мейкапу очей. Василіса знову зміряла її поглядом і без запрошення переступила поріг. Ася зрозуміла, що глибоко в душі відчуває страх до цієї жінки.

– Де мій син?

– На роботі... – відповіла одразу ж, а потім прикусила губу, розуміючи, що не варто цього розповідати.

– Нерозумне щеня, – зле виплюнула жінка, – проміняти нормальне життя на оце, – показала рукою на Асю й скривилася, – ніби його виховувала не я.

Слова добряче ранили. Але разом з тим дівчина відчула злість до цієї жінки, згадуючи розповіді Андрія про дитинство.

 – А його й не виховували ви, – склала руки на грудях, – а няня. Чого вам треба? Принизити мене? Не вийде! Забирайтеся геть з моєї квартири!

– Повія... – прошипіла Василіса, точно змія та швидко вийшла, добряче грюкнувши дверима. Ася навіть здригнулася. А тоді полилися сльози.

Коли Андрій повернувся, дівчина вже більш-менш заспокоїлася та пила чай на кухні. Хлопець відімкнув двері, роззувся та прийшов до Асі.

– Що трапилося? – присів навпочіпки біля неї та взяв за руки, стурбовано заглядаючи в очі.

– Приходила твоя мама. Сказала, що ти нерозумне щеня, а я жебрачка і повія.

– Маленька моя, – став цілувати її руки, а потім взагалі посадив до себе на коліна, – моя мати нещаслива дурепа і нічого не тямить у житті, а тим паче в стосунках. Варто було вигнати її й сказати, щоб забула сюди дорогу.

– Щось таке їй і відповіла, – схлипнула Ася, відчуваючи, як на душі з'являється спокій. – Як нова робота?

Карпенко зробив паузу перш ніж відповісти.

– Мене не взяли. Весь день морочили голову, а потім відмовили. Боюся, що мати серйозно взялася за це.

– Нічого, ми впораємося, – поцілувала хлопця у щоку.

– Впораємося, – підтвердив Андрій якось відсторонено, ніби відчував щодо цього сумніви.

***

Чергові три невдалих спроби влаштуватися на роботу добряче підкосили його впевненість у собі, власних силах та майбутньому. Асі говорив, що все гаразд, вони викарабкаються та щось вигадають, але сам у це мало вірив. Якщо Василіса змогла перешкодити навіть його віддаленій роботі оператором кол-центру, то справи у них були кепськими.

Ася виглядала такою щасливою, що він просто не міг зізнатися у своїх сумнівах та переживанням. Часом здогадувався, що нічого хорошого з цього не вийде, але все одно мовчав, розуміючи, що повинен знайти хоча б щось, бо наближався День закоханих, а гроші Стаса вже закінчувалися. Довелося знову просити «подачки» у друга.

Валентинів день провели, гуляючи містом. Ася подарувала йому маленького брелока – єнота. Це було так символічно та мило. А він їй купив дорогі парфуми, однак єнота вважав ціннішим подарунком.  

Ввечері повернулися додому й так ніжно кохалися, що Андрій навіть забув про всі проблеми на деякий час.

– Я така щаслива, – прошепотіла Ася, лежачи на його грудях. – Дякую, що ти зумів дочекатися, зумів переконати мене нерозумну. У тебе нестримне серце. До того ж воно так гарно б'ється.

Все, про що міг думати Андрій в цей момент, – власна недолугість та безпорадність. Вона достойна кращого. Усвідомлення цієї правди неприємно розкраяло його «нестримне» серце. А чи нестримне воно взагалі?

– Хочу познайомити тебе з сім'єю. Поїдемо? Вона в мене велика, – Ася взяла смартфон та відкрила групове фото. – Головним членом родини є бабуся. Олена Захарівна. Ось ця мила жіночка, що усміхається. А це моя мама, її донька, Карина. Мій тато. А це дядьки, Володимир, Макар та Сашко. Останній, до речі, й подарував мені Карпика. Їхні дружини. А двоюрідних, ох, у мене багато. Тарасик. Моя гордість. Він твій одноліток. Оця дівчинка з рожевим волоссям та сердитим поглядом, Настя.. Лука, Маринка, Федько...

Ася називала імена, однак хлопець її не слухав. Лише думав про те, що всі ці люди, мабуть, очікують побачити в коханому Асі дорослого самодостатнього чоловіка, який в змозі забезпечити їхню внучку/дочку/племінницю/сестру. А насправді він зовсім не годиться на цю роль.

Останньою краплею, яка впала в його море сумнівів, стало те, що йому відмовили у роботі звичайним промоутером. Здавалося, що мати ходить по п'ятах і пантрує, аби він бодай не знайшов хоча б мізерний заробіток. Мабуть, вона добряче насмітила грошима за ці кілька днів. Це виводило з рівноваги, дратувало та розпалювало всередині хлопця ненависть до самого себе.

Після чергового провалу він не міг змусити себе повернутися до Асі та зізнатися у невдачі. Просто не міг! Тому зателефонував Стасу та, отримавши запрошення заїхати в гості, одразу ж викликав таксі. Від маршруток уже просто нудило!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍