Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

– Чел, ти маєш вернутися, – виставив свій вердикт друг, вислухавши про невеселе життя, – бо баби не люблять, коли ти приходиш невчасно.

– Але ж... Дідько! І нащо я тільки це все затіяв? Нащо? Як вийти з цієї ситуації? Що робити?

Здавалося, що мозок от-от зірветься.

Наче на зло, телефон задзвонив. На екрані було ім'я Асі.

– Чувак, їдь до неї, бо буде горе.

– Слухаю, – відповів надто роздратовано й одразу ж почав корити себе за це. Бо сердився не на Асю, а на себе. Тоді чому ж виказав своє роздратування на ній?

Спершу викладачка мовчала кілька секунд, а потім надто сухим голосом запитала, де він.

– Скоро буду, – відповів трохи спокійніше та скинув виклик.

Таксі, попри те, що він нікуди не спішив, домчало до її дому за десять хвилин. Всередині все аж виверталося від передчуття неприємної розмови.

Щойно відімкнув двері, Ася одразу ж вибігла з кухні. На її обличчі було занепокоєння.

– Все добре? – підійшла та поцілувала у щоку, коли він роззувся та зняв пальто.

– Ні, вона знову постаралася, аби мене не взяли.

Навіть дивитися в її очі не міг, бо відчував сором. Обоє пройшли на кухню, але не сідали.

– Сьогодні місяць, як ми разом, – тихо сказала Ася.

– Я не знаю, Асю, мені здається, що я помилився.

***

– Це все було помилкою. Ти була помилкою.

Асю вдарило в серце тими словами, ніби холодною водою облило. Ноги раптом підкосилися, вона вхопилася за край столиці, аби не впасти. В серці запекло.

– Геть... – спокійно сказала.

Андрій нарешті поглянув на неї. В його очах було стільки здивування, що Ася навіть не впізнавала в ньому того впевненого у собі хлопця, якого знала понад рік. Андрій хитнув головою, нібито намагаючись переварити слова дівчини.

– Асю... – прошепотів з відчаєм. Дівчина несвідомо склала руки на грудях, аби закритись від Андрія. Вона знала, що вбиває його. Вбиває себе, власні почуття, його почуття. Але після тих слів не хотілося бачити Андрія. Як він тільки сміє називати найкраще, що було у її житті, помилкою? Та вона краще захлинеться сльозами, аніж продовжуватиме такі стосунки, де її не поважають. Опустила погляд в підлогу, аби не дивитися більше в ті похмурі, але такі гарні очі. Образа настільки здушила серце, що хотілося негайно залишитися наодинці. І байдуже, що в хлопця ані копійки за душею. Начхати, що йому нікуди йти. Нехай іде миритися з татком. Власне, проблеми, яка змушувала його відмовитися від батьків, більше не було.

– Ключі, – сказала строго, простягнувши долоню. Інша рука так і залишалася на грудях.

Андрій довго не думав. Засунув руку до кишені джинсів, дістав звідти зв'язку ключів, стиснув у руці на кілька секунд. Здавалося, повітря навколо них наелектризувалося від усіх тих неприємних слів, що сказали одне одному. Ася відчувала, що він знову пронизує її поглядом, проте голови не підводила.

Ключі задзвеніли, Ася кинула на них погляд. Він знімав звідти єнота. Серце дівчини боляче стислося. Вона була на грані того, щоб відмовитися від своїх слів. Чи правильно вона чинить? Чи жалкуватиме про втрачене? Можливо. Але дозволяти говорити таке у відношенні себе не могла. Думала, що знає собі ціну.

Ключі дуже швидко опинилися в її долоні. Пальці Андрія ковзнули по  шкірі, від чого вона змушена була затримати дихання.

Карпенко зробив кілька кроків у сторону виходу, зупинився, проте не обертався.

– Я кохаю тебе, Асю.

Здавалося, що він виривав з неї нутрощі. Голова паморочилася, ноги тремтіли. Ключі, стиснуті в руці, боляче різали пальці.

І завжди кохатиму.

Ася знову вхопилася за столицю. Вона відчула сильну нудоту, й захотілося пити. Думок в голові не було, вона чула лише хаотичне биття власного серця. Їй раптом стало настільки зле, що довелося обпертися спиною на столицю. Кухня закрутилася перед очима, а візерунки на плитці підлоги ожили. Дихати було нічим.

Клацнув замок, а потім вхідні двері обережно закрилися.

Порожнеча. Вона закралася у всі куточки квартири, голови, душі, серця. Боляче колола своїм темним холодом.

Ася відчула різкий напад нудоти й вирвала прямо у раковину.