Читати книгу - "Ниті кохання, Софія Вітерець"

Розділ 32

Я взагалі не очікувала від усіх такої підстави. Ну можливо від Аліни, але ж не Міли... От як, як я опинилася в одному номері з керівницею? Та ще й по списках ми якимось чином мали жити так ще кілька місяців. От що називається відійди поговорити на кілька хвилин… Ще й нічого не змогла змінити, бо всі миттю порозбігалися. Не здивуюся, до речі, якщо тікали від тієї ж таки Аліни.

Але я це ще Мілі пригадаю. От як, значить, вона подякувала за підтримку в дорозі, інструктаж з підйому на верхню полицю поїзда та міцне сестринське плече. Ну-ну, побачимо як я їй тепер допомагатиму. Хоча кому я брешу, моє ставлення абсолютно не зміниться. Просто відчуття всесвітньої несправедливості через сусідку нікуди не зникатиме всі ці місяці.

– Чому обличчя таке кисле? Думаєш, я хотіла цього? – поглянула Аліна на мене, йдучи від шафи назад до сумки.

– Ну напевно. Бо чому ж тоді не з Владом…– почала була пояснювати свою точку зору, але хто б мені дав це зробити.

– Давай не будемо знову про це. Вже поселилися і на тому крапка. Краще он розкладайся, бо в нас зустріч з клієнтами за годинку. А я не хочу, щоб ти потім мені посеред ночі бігала й заважала відпочивати, – не припиняючи розкладати речі промовила моя керівниця.

– Тобто зустріч за годинку? – лише й змогла промовити я, дивуючись чому Артур мене не попередив. Ну ще й тому, що Аліна говорила про зустріч так, ніби вона мала там також бути.

– Власники компанії, що мають сітку цих готелів, запросили всю нашу команду на дружню вечерю. Там якраз мали познайомитися й з іншими компаніями-партнерами, але в одної суд, інші зібратися не встигли, а в третьої взагалі якесь свято мало бути на днях десь під Києвом. Словом, будемо тільки ми й клієнти, чи то пак вже партнери.

Аліна й далі продовжила бігати по кімнаті, облаштовуючись. Але тепер я бігала з нею, бо дійсно потрібно було встигнути чимало всього. Ще й як на зло єдина сукня була настільки зім’ятою, ніби я її не гарненько розкладала, а запхала до сміттєвого пакету й так і привезла. Інші ж ще потрібно було забрати, але поштові відділення вже не працювали. Та й відправила я речі якраз перед поїздкою, тож навряд вони взагалі приїхали.

Спершу поглянута думками навіть таки якось забула про свою біду з сукнею, забігши на кілька хвилинок до душу після дороги. Але вже потрібно було вдягатися та спускатися й праски я абсолютно ніде не могла знайти. Навіть Аліна й та з якимось жалем дивилася на мої метання по кімнаті, розвішавши сукні й обираючи, яку б то вдягти. І як на зло – в неї кожна була немов щойно випрасувана.

– Якщо хочеш, візьми мою, – несподівано промовила керівниця й я аж здивовано на неї вирячилася. – Та серйозно, бери. Вона ж тобі явно потрібна.

Аліна відступила, пропускаючи до своєї половини шафи й я, немов заворожена, підійшла. Спершу поглядом, а потім вже трішки осмілівши, руками почала перебирати сукні. Ідеальні кольори, стильний крій, мінімалізм деталей у всій своїй красі. Здавалося, щойно забрали їх з якогось вишуканого ательє. І куди тільки подінеться той домашній Алінин вигляд, коли вона приміряє одну з цих красуньок…

– Ти чого? – вигукнула вона, визирнувши з ванної та підійшовши до шафи. – Я що, дозволяла торкатися мого одягу?

– Але ж…– хіба не вона зовсім нещодавно сама дозволила мені обрати якусь сукню? А я навіть було повірила. Все ж, розмір одягу маємо такий самий… Розмріялася.

– Праску бери й користуйся собі на здоров’я, – Аліна подала мені новеньку блискучу технологійку з верхньої полиці й закрила дверцята прямісінько перед моїм носом. А потім поглянула якось так дивно на мене й презирливо посміхнулася. – Чи ти думала, я подарую тобі сукню? З якого б то це переляку? Ми що, подруги?

Я промовчала та взявши праску, подалася назад до своєї сукні. А й справді, з якого б то це дива я подумала, що Аліна раптом подобрішала та ще аж настільки… Ще стояла, як дурне, дивилася на ті сукні так, ніби то дійсно були якісь коштовні речі. Та в моєму гардеробі не настільки, але все ж красиві речі були. А зараз просто показала себе, ніби я якась дикунка з лісу вибігла й вперше побачила сукні.

Швидко зібралася, досі гніваючись сама на себе й ми побігли на зустріч. На сходах зустрілися з Артуром та Владом й так парами продовжили йти далі. Артур спинився зав’язати шнурівку на класичних туфлях, а коли ми врешті почали спускатися, Аліна з Владом вже були знизу. Широкі сходи в стилі модерн мали химерну будову й дарували таке відчуття, ніби я була на сторінках улюбленої книги й ось оголосили нашу пару. Ми собі елегантно спускаємося в наших чудесних костюмі й сукні. А навколо лунають овації й захоплені вигуки…

А все ж і справді так було. Наші колеги з якогось дива стовбичили під сходами й аплодували, разом з чарівною парою наших нових партнерів. Найгучнішими були саме останні. Мабуть, їх ідея. Хоча я дійсно не розуміла, з якого переляку нас так вітають.

– Ще трішки зарано, але тягніть сюди вже його, – бадьоро махнула жіночка рукою після привітань й ніби маленька дитина застрибала на місці, чекаючи поки щось там привезуть.

– Це від усіх нас. Невеличкий подаруночок з нагоди вашого дня народження. Знаєте, це такий прекрасний вік… Щастя вам на кожному кроці й лише успіхів у житті. А наша компанія спробує цьому ой як посприяти, – чоловік посміхався так, наче це саме він був героєм свята. Хоч ніби всі зібралися, щоб відсвяткувати моє.

– Кохана, пробач, що не зміг бути поруч з тобою у найважливіший для тебе день, але обіцяю, що сьогодні більше не відійду ані на мить, – прошепотів Артур, поцілувавши. Та так, що аж на кілька хвилин забулася, де взагалі знаходжусь. Цікаво, як відреагували б присутні, якби я чисто випадково почала його роздягати у всіх на очах?

На секунду завмерла, приходячи до тями. А потім нарешті вловила, що він сказав. Невже вперше зізнався у своїх почуттях? Та ніби це було навіть раніше. Але як приємно чути це слово – «кохана».

– З днем народження тебе. З днем народження тебе…– загудів не надто приємною мелодією хор колег, знову нагадуючи, де я і що я. Але все ж це було так чудесно, що часткою душі навіть зраділа, що він не зміг влаштувати мені цей сюрприз раніше. Адже тепер я мала цілих два дні народження! І мені це ще й як сподобалося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍