Читати книгу - "Одержимий злом"

протилежному кінці вітальні й почала помішувати в каструльці кашку.

По телевізору показували дитячий канал, але Амалія не дивилася програму мультиків.

— Мамі треба зателефонувати, — сказала Ліне до малої.

Вона приглушила звук у телевізорі й набрала номер Марен Доккен.

— О, привіт! — радісно привіталася Марен.

— Як почуваєшся? — поцікавилася Ліне.

— Саме виходжу з дому. Хочу трохи пройтися на свіжому повітрі, доки нема дощу.

Голос Марен відлунював у порожньому приміщенні. Ліне уявила собі, як Марен спускається сходами будинку.

— Хотіла лише розповісти, що сьогодні розмовляла з твоїм психіатром, — сказала Ліне й аж сама засміялася від двозначності своїх слів. — Я мала на увазі, з психіатром, який допомагав тобі в написанні дипломної.

— Еліас Вальберґ, ага…

— Видався мені дуже добрим фахівцем, — Ліне кивнула сама до себе. — Він погодився знятись у моєму документальному фільмі.

— Чудово!

— Хотіла подякувати тобі за те, що навела на нього.

— Радо подивлюся фільм, коли буде готовий.

Ліне почула, як хряснули двері.

— Я розмовляла з продюсерами, — вела вона далі. — Ми хотіли б і тебе залучити. Щоб ти розповіла про події вівторка.

— Та я не знаю… — почала було Марен.

— Не мусиш відразу погоджуватися чи відмовлятися, — поквапилася додати Ліне. — Але подумай.

— Залежить не лише від мене, — нерішуче промовила Марен. — Треба узгодити з керівництвом.

— Звичайно. Та не думаю, що хтось заперечуватиме.

— Завтра о дев’ятій ранку звіт в управі, — сказала Марен. — Поговоримо опісля. Я зателефоную.

— Чудово!

Ліне майже не сумнівалася, що ніхто не буде мати нічого проти участі Марен у проєкті.

Амалія принесла тарілку з уявною їжею, яку мама мала б наче скуштувати. Ліне вдавано смачно поцмокала губами, перемкнула телеканал на ТV2.

Почалися новини. І відразу на весь екран з’явилося обличчя Тома Керра. Диктор повідомив, що ТV2 має у своєму розпорядженні ексклюзивні фото й відео брутальних подій під час втечі вбивці. А тоді продемонстрували анонс сюжету, показали, як біжить Том Керр, і вибух. То були її фото! І її відео!

Ліне ошелешено дивилася на екран телевізора. Спершу йшли звичайні три сюжети. Потім у студії повернулися до Тома Керра. Диктор повідомив, що зловмисника досі не схопили, поліція не надала ніяких свіжих фактів. І знову демонстрація вчорашніх фото. Журналіст нагадав, за що засудили Тома Керра, розповів про події вчорашнього дня і повторив, що їхній телеканал отримав доступ до ексклюзивних відеозаписів. На екрані з’явилися кадри того, як Керрові знімають кайданки на ногах, як він спускається стрімким схилом і раптом пускається бігти. Поліцейські кидаються навздогін. А тоді — вибух!

— Що за чорт! — голосно скрикнула Ліне.

Сюжет ще не закінчився. У кадрі зринуло обличчя Вістінґа на першому брифінгу, коли він позичив сорочку. Журналіст повідомив, що Спецвідділ внутрішніх розслідувань почав дізнання, з чиєї вини стала можливою втеча Тома Керра.

— Дідусь! — радісно закричала Амалія.

Вона підбігла до телевізора, стала перед екраном. Керівник Спецвідділу підтвердив слова журналіста, але від подальших коментарів відмовився.

Те, як було змонтовано сюжет, мало на меті одне — очорнити Вістінґа, перекласти на нього відповідальність за провал операції і натякнути, що саме він перебуває під слідством Спецвідділу.

Амілія тішилася, видряпалась на канапу з радісним белькотінням:

— Дідусь! Дідусь!

Новини закінчилися. Ліне стишила звук у телевізорі й набрала телефон Стіллера. Вона не знала, як поліція використала її записи. Їй заплатили за роботу, відео перейшло у власність поліції, але Ліне вважала, що має право на інформацію.

Якесь безглуздя... Поліція нічого не вигравала від оприлюднення матеріалів.

Стіллер узяв слухавку.

— Щойно бачила новини на ТV2, — сказала Ліне.

— І як? Я в авті, повертаюся в Осло.

Складалося враження, що Стіллер нічого не знав.

— Чому ти віддав їм мої записи?

— Про що ти?

— ТV2 продемонстрував відеокадри втечі Тома Керра, — пояснила Ліне.

Стіллер крекнув.

— Нічого про це не знаю.

— То звідки вони їх добули?

— Не знаю. Перевірю.

— Десь, видно, просочується інформація. З ким ти ділився?

— Мушу перевірити, — повторив Стіллер. — Але ж це тобі на руку, хіба ні?

— Як це?! Про яку ексклюзивність може тепер іти мова?

— Легше буде отримати згоду на твій документальний проєкт. Відео вже не секрет. Поліція більше не матиме підстав дотримуватися нерозголошення таємниці. І не буде причин чекати на закінчення розслідування.

Амалія втомилася, тулилась Ліне до грудей.

— Розглядатимете це як витік інформації? — запитала Ліне, гладячи доню по голівці. — Порушення таємниці слідства чи щось таке? Я хочу знати, у який спосіб запис потрапив до рук журналістів.

— Хіба Спецвідділ захоче цим поцікавитися. Однак, як на мене, оприлюднення відео ніяк не зашкодить поліції у її роботі. Можливо, навіть навпаки. Що частіше люди бачитимуть Тома Керра на телеекрані, то вагоміші шанси на те, що хтось його таки впізнає і повідомить нам.

— Я мушу бути присутня під час його арешту.

— Що ти маєш на увазі?

— Хочу, щоб ти дав мені знати, коли матимеш більше конкретики. Коли довідаєтесь, де він переховується. Мені треба зафільмувати затримання.

— Розслідуванням керує твій батько, — нагадав Стіллер.

— Він безнадійний, від нього нічого не доб’єшся. Смертельно боїться моєї присутності. Почав усю цю катавасію саме ти, тож тебе й прошу.

На іншому кінці стало тихо, чутно було, як у нього задзвонив інший телефон.

— Побачу, що зможу зробити, — нарешті озвався Стіллер.

— Дякую.

— Мушу відповісти на дзвінок, — вибачився Стіллер і відімкнувся.

По телевізору розповідали про нові проєкти фінансування платних доріг. Ліне відмотала запис на декодері назад, щоб іще раз переглянути телесюжет. Комусь у поліції хотілося, щоб відеоматеріали стали доступні загалу. Вона не знала, кому саме їх віддали, але виразний мотив здійснити цей переступ мав, як вона підозрювала, лише Адріан Стіллер.

І таки так, він мав рацію — оприлюднення матеріалів пришвидшить реалізацію її документального проєкту.

— Дідусь! — знову вигукнула Амалія, показуючи на телевізор.

Ліне зупинила запис. Батькове обличчя заповнило весь екран.

А може, мотив і зовсім інший, подумала вона. Використання відео пов’язувалося з новиною про внутрішнє розслідування Спецвідділу поліції з натяком на підслідного — її батька.

Витік інформації міг бути спробою підставити його.

Розділ 48

Знову пішов дощ.

Вентиляційна установка в поліційній будівлі автоматично вимкнулася по обіді, коли на роботі зазвичай мало людей. Вістінґ прочинив вікно на «зимову» шпарку. Але шпарка була не зверху, а збоку, і дощ залітав до кімнати.

Сердито зачинив вікно.

Місто амфітеатром розгорталося перед очима. Вивищувалося навколо маленького рукава фьорду й простиралося далі, углиб суходолу.

Вістінґ прожив тут усе своє життя і мало де бував у світі. Тут був його дім, він бачив себе часточкою міста. Відчував відповідальність захищати його.

У просвіті між