Читати книгу - "Війна Калібана"

Вона спробувала уявити кількість людей у будинках, що росли на запаморочливу висоту у кожному напрямі від неї і не змогла. Просто на вулицях і в будинках могли бути мільйони.

І якщо вірити марсіянській пропаганді, більшість з тих, кого вона бачила прямо перед собою не мали роботи. Дрейпер спробувала уявити як це - не мати якогось конкретного місця де ти маєш бути у будь-який окремо узятий день.

Земляни відкрили для себе наступний факт: якщо не маєш заняття, то можна завести дітей. На короткий момент у двадцятому-двадцять першому століттях, було схоже що населення може скоротитися, аніж продовжуватиме ріст. Так як все більше жінок отримували вищу освіту і а звідти йшли на роботу, середня родина зменшилась.

Декілька десятиліть масового зменшення робочих місць покінчили з цим.

Або, знову, це те чого її вчили у школі. Лише на Землі, де їжа росла сама по собі, де повітря було всього лиш побічним продуктом життєдіяльності випадкових, дикоростучих рослин, де ресурси щедро розкидані на поверхні, - особа могла свідомо обрати взагалі нічого не робити. Ті хто вирішив працювати, виробляли достатньо припасів, аби годувати решту. Світ тепер розділявся не на заможних і незаможних, а на зайнятих і апатичних.

Боббі зрозуміла що стоїть біля вуличної кав’ярні і присіла.

- Можу я вам щось принести? – запитала з посмішкою дівчина, волосся якої було пофарбованим у світло-блакитний колір.

- Що порадите?

- Ми робимо найкращий чай з соєвим молоком, якщо вам такий до смаку.

- Звісно – погодилась марсіянка не будучи впевненою що таке чай з соєвим молоком, але їй подобалися ці напої окремо, тож вона вирішила дати шанс.

Блакитноволоса дівчина шаснула назад, почавши теревенити зі схожим молодим чоловіком, поки той робив чай за шинквасом.

Боббі роззирнувшись помітила, що кожен з працюючих кого вона бачила, був приблизно одного віку.

Коли чай прибув, вона мовила:

- Ви не проти, якщо я у вас щось запитаю?

Дівчина знизала плечами, її посмішка виглядала запрошуюче.

- Чи всі хто тут працює однакового віку?

- Ну, - відповіла офіціантка, - майже. Тре’ ж збирати свою передуніверситетські бали, еге?

- Я не місцева. Поясніть.

Схоже що блакитноволоса роздивилася її вперше, звернувши увагу на однострій, та різні відзнаки.

- Ого, вау, Марс, вірно? Я хочу туди потрапити.

- Ага, там кльово. Тож розкажіть мені про кредитні штуки.

- Ви на Марсі такого не маєте? – перепитала та здивовано, - окей, тож якщо ви подаєте документи в університет, ви повинні мати не менше року трудових кредитів. Аби впевнитись, що вам подобається працювати. Ну розумієте, аби не марнувати місце в класі для тих, хто потім все одно перейде на базис.

- Базис?

- Ну знаєте, базову підтримку.

- Я думаю що зрозуміла, - відповіла Боббі, сьорбнувши чай, поки Блакитна відійшла до іншого столику. Чай виявився вишуканим. Варто погодитись з тим, що є сенс у тому аби робити якийсь ранній відсів, перед витратою ресурсів на освіту людей. Сержантка наказала терміналу заплатити, і він висвітив суму після розрахунку обмінного курсу.

Вона додала щедрі чайові для блакитноволосої дівчини, яка бажала отримати від життя щось більше, аніж базову підтримку.

Роберта міркувала, чи стане Марс чимось подібним після завершення тераформінгу. Якщо марсіянам більш не потрібно буде щоденно здобувати ресурси для виживання, чи перетворяться вони на подібне? Культура, де ти можеш власноруч обирати чи бажаєш долучитися? Робочі години і колективний розум п’ятнадцяти мільярдів людей просто викидали на вітер, як прийнятні втрати системи. Відправляти своїх дітей працювати до кав’ярень, аби зрозуміти чи бажають вони привносити. Дозволяти усе їх життя жити на базисі, якщо не бажають.

Але в одному вона точно впевнилась: усі ці кроси і вправи при повному одному g, що їх виконували марсіянські морпіхи були лайном. Не було жодного шансу перемогти землян на поверхні. Ви можете викинути всіх до одного марсіанських вояків на одне земне місто і громадяни переможуть їх самими дрючками і камінням.

Глибоко охоплена пафосом вона раптом відчула величезну ношу, яку несла, навіть не розуміючи цього. Торссон і його маразм не мали значення. Програне змагання з Землею не мало значення. Перетворення Марсу на другу Землю не мало значення, навіть якщо до цього йшло.

Мав значення пошук тих, хто помістив ту річ на Ґанімед.

Вона відсунула залишки чаю і замислилась. Їй потрібна поїздка.

 

Розділ шістнадцятий: Голден.

 

За дверима був довгий коридор, який на око Голдена виглядав абсолютно так само як і кожен інший коридор на Ґанімеді: льодяні стіни з вологостійких, ізоляційних конструкційних плит, з врізаними трубопроводами, гумована поверхня підлоги, ЛЕДки повного спектру, що вдають потоки сонячного світла з блакитних небес землі. Вони могли б знаходитись будь-де.

- Ми впевнені що це правильне місце, Наомі?

- Саме сюди занесли Мей на гакерському відео, - відповіла старший офіцер.

- Добре, - капітан опустився на одне коліно і жестом запросив самозвану армію зробити те саме. Коли всі опинилися у тісному колі навколо нього, Джим сказав: - наше невсипне око, Наомі, має схему цих тунелів, але більш нічого. Ми не маємо жодної версії де саме поганці і чи є вони там взагалі.

Пракс почав було пояснювати, та Амос припинив це, поклавши важку руку йому на спину:

- Ми, судячи по всьому, лишимо позаду чимало перехресть. Мені це не подобається.

- Ага, - погодився командир «Пінквотерів» Венделл, - мені теж не дуже.

- Тож нам варто на кожному перехресті лишити сторожу, допоки ми зрозуміємо що і до чого, пояснив Голден, і додав, - Наомі, перемкни їх термінали на наш канал. Народ, надіньте навушники. Дисципліна зв’язку наступна: ні слова крім відповіді на моє пряме питання, хіба що хтось загинув.

- Роджер40, - погодився Венделл, його слова почулися у всіх в навушниках.

- Коли ми зрозуміємо що шукаємо, при потребі я відкличу всю сторожу до наших позицій. Якщо ні - вони наші дороговкази, на випадок якщо загрузнемо.

Всі покивали.

- Шикарно. Орієнтуємось на Амоса. Венделл, ти прикриваєш наші сраки. Всі інші вишикувались у лінію. Інтервал один метер, - наказав капітан, потім поплескав по венделовій броні, - якщо ми зробимо справу чисто, я переговорю з людьми АЗП аби вам на рахунок закинули пару кредитів на додачу вашої відправки звідси.

- Чуднєнько, - відреагувала худа жінка у дешевій броні і дослала патрон у автомат.