Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"

 Тіна відчувала, як по її скроні тече тоненька цівочка поту. Жарознижувальні таблетки більше не діяли. Вона почувалася загнаною у глухий кут. Дівчина не поспішала і ретельно обдумувала, як їй краще діяти далі. Ігор тим часом повторив собі напій і випив його одним махом.

— Добре, я таки відкрию той клятий магазин, — видихнула дівчина.

— Я не сумнівався, що ти приймеш зважене рішення, — усміхнувся до неї Ігор і простягнув свою долоню, щоб покласти на її.

— У нас з тобою в суботу неформальна зустріч із інспектором з пожежної безпеки, про яку ти просив домовитись. — Тіна різким рухом забрала свою руку, щойно Ігор її торкнувся. Вона тепер була готова говорити з ним лише на робочі теми. — Це буде полювання. Час і місце повідомлю пізніше. Чи можливо перенести відкриття магазину на наступний місяць? За тиждень ми нічого вже не встигнемо. Там напевно весь персонал вже розбігся.

— Якщо домовимось з тим пастухом, то встигнемо. Магазин вже майже готовий до роботи. Я весь час був тут і працював, поки ти, ну…

— Сиділа за ґратами, — Тіна допомогла Ігорю висловитись.

— Так. Я ще завтра буду наводити лад у «Лоренсі», а ти відпочинь, віднови сили. Повернешся до роботи вже у понеділок.

— Дуже мило з твого боку. Гаразд, — пирхнула Тіна і встала зі свого стільця. — Я думаю, що ми вже все обговорили, відвези мене додому.

 Ігор підхопився і зупинив її за руку. Від таких різких рухів частина відвідувачів звернула увагу на пару і чоловік поглядом попросив Тіну присісти назад.

— А як щодо нас? Я маю на увазі нас із тобою? — він почав дуже невпевнено.

— Яких «нас»? «Нас» не існує, — Тіна знала, що рано чи пізно Ігор заговорить на цю тему. Однак її довіра до нього була настільки підірвана, що навіть залізний план дівчини на щасливий шлюб із заможним чоловіком не витримував і розсипався на очах.

— Я хотів тобі дещо повернути, — Ігор мовчки дістав із внутрішньої кишені пальто білий конверт і простягнув Тіні. Дівчина обережно взяла його в руки і відкрила: в середині лежала її прикраса – золотий ключик.

— Чому вона в тебе? Я думала, що згубила її десь у відділку, — Тіна більше здивувалась, ніж зраділа.

— Мої хлопці дістали це з кишені твого коханця, коли він, як пацюк, тікав із твого дому. Тіно, дивись уважніше, кого ти до себе підпускаєш, — спокійно відповів Ігор.

— Звідки ти...?

— Дізнався? В цьому місці всі про всіх все знають, це ж село. Конкретно про мешканця твого горища мені сказала прибиральниця. Я спочатку не повірив... спочатку.

— Ні, він не міг просто взяти і вкрасти, — заперечила Тіна, однак згадала про лижі і одразу все зрозуміла. Вона крутила у своїх руках ланцюжок із прикрасою і навіть не дивилась на Ігоря. Їй було неприємно, що він про все довідався. Захищатись не було жодного сенсу. Водночас вона знову згадала про Сашка і Вероніку, ця думка боляче заколола їй у грудях.

— Тіно, — Ігор обережно взяв дівчину за підборіддя і подивився їй в очі, м’яко і ніжно. — Всі роблять помилки. І ти і я. Ми живі люди і нікуди від цього не втекти. Будь ласка, пробач мені мою помилку так само, як я пробачив твою, — він поглянув на прикрасу у руці дівчини.

— Я подумаю, — після короткої паузи відповіла Тіна. Ігор усміхнувся, для нього навіть такої відповіді було цілком достатньо, щоб зрозуміти: у їхніх стосунків ще лишився маленький шанс.

— Ну що ж? Тоді їдемо, — запитав Ігор.

— Дай мені ще п’ятнадцять хвилин,  — попросила дівчина і покликала офіціантку.

***

 Тіна не думала, що повернеться сюди так швидко. Вона переставила пакет із запеченими крильцями та картоплею через турнікет, а потім перестрибнула і сама. Охоронець за маленьким віконечком міцно спав із відкинутою на спинку крісла головою. Дівчина пройшла вузьким тьмяним коридором і спробувала згадати, яка з ряду однакових дверей, веде до кабінету слідчого. Однак їй не довелося стукати в кожну навмання, адже саме в той момент у коридор з текою в руках вийшов Денис Олександрович.

— Що Ви тут робите? — сказав слідчий замість привітання. — Невже прийшли писати зізнання?

— Добрий вечір! Я до Стелли, — відповіла Тіна

— До Стелли? Це Ви вчасно, завтра її вже переводять на область, — відповів Денис Олександрович. Він трохи подумав і додав. — Однак в мене немає підстав Вас до неї пустити. А без мого дозволу, на жаль, ніяк.

 Тіна ненавиділа це робити, однак обставини змушували. Вона скривила обличчя ніби ось-ось заплаче і майже дитячим голосом попросила:

— Ну будь ласочка! Будь ласка, на одну хвилиночку! — Тіна не знала, яким чином, але на чоловіків цей прийом майже завжди спрацьовував.

— Що там у Вас? — слідчий кинув погляд на пакет у руках дівчини.

— Їжа: картопля з куркою. І трохи охолодженого квасу, я знаю, що алкоголь не можна.

— Добре, ходіть за мною! У вас буде п'ять хвилин, не більше.

 Тіна взагалі не сильно розраховувала на те, що її план спрацює, коли замовила порцію їжі для Стелли у барі, де сиділа з Ігорем. Ця думка прийшла до Тіни, коли в кишені своєї шуби вона випадково намацала цигарку, подаровану їй співкамерницею. «Я могла б бути зараз на її місці» – подумала дівчина і здригнулась від такої перспективи. Ігор спочатку не підтримав її ідею заїхати у відділок, однак потім зрозумів, що для Тіни це важливо і таки відвіз.

— Чекатиму тебе тут. Але поїду сам, якщо не повернешся за годину.

— Домовились, — сказала Тіна і гримнула дверима.

— Божевільна, — пирхнув Ігор.

— Я все чула! — крикнула до нього Тіна на шляху до відділка.

 Тож тепер вона йшла до камери і обережно перевіряла, чи складені у контейнери страви ще теплі. Коли залізні двері за Тіною зачинились, її охопила легка паніка. Та дівчина згадала, що через п’ять хвилин повернеться назад і спокійно привіталась з колишньою сусідкою.

— Тебе знову сюди запроторили? — запитала Стелла, не встаючи з лави.