Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

Глава 17

Богдан

 

Коли я прокинувся, Ніки поруч не було. Крізь незатулене вікно пробивалося тьмяне зимове світло. Я перекотився на той бік ліжка, де спала Вероніка і уткнувся носом в її подушку. Вдихнув запах її шампуню і зробив для себе примітку дізнатися, що це за бренд. Поставлю в душі, буду нюхати і думати про мою дівчинку. Дивно, я став дещо одержимий думками про неї. Зі сміхом зіскочив з ліжка, усвідомлюючи, що через цю дівчину перетворююся на маніяка. Постійні думки та нестерпне бажання поцілувати її підганяли мене. Швидко вмився і спустився вниз.

— Доброго ранку, — Ніка підійшла до мене і коротко поцілувала в щоку, а я спіймав її губи і довго не відпускав. Руки блукали по її стрункому тілу, затримуючись на найспокусливіших його частинах.

- Як спалось? — спитав я, поцілувавши її в маківку.

- Добре, - посміхнулася вона. - А тобі?

- Чудово.

- Чому ти мене не розбудила? — спитав я, обіймаючи її.

- Ти так мило сопів, що я вирішила дати тобі поспати.

Ця ніч стала для мене справжнім випробуванням. Мені вдалося приручити її, зробити так, щоб вона розслабилася і дозволи подарувати їй насолоду. Я ж, зціпивши зуби, промучився майже до ранку. Мій пах просто кипів, бажання вирувало всередині, яскраві, заборонені образи Ніки грали в моїй уяві. Щоб не налякати її, довелося буквально затиснути волю в кулак. Раніше я не мав такого клопоту. Поруч завжди була дівчина, готова подарувати розрядку, варто лише поманити. Для них це була форма самоствердження, статусний символ у вуличній ієрархії. Вимовте слова: «Я спала з Ковалем», і ви заслужете повагу хлопців і заздрість дівчат. А тепер те саме відчував і я. День, коли я зроблю Ніку своєю, стане вершиною мого щастя.

— Гей, закохані, ви тут не самі, — Лана стукала ложкою по пательні. Металевий дзвін лунав, як набат. — Вам що, ночі мало було?

Ніка зашарілася і сховала обличчя в мене на грудях, а мені захотілося поставити безцеремонне дівчисько на місце. Та настрій був такий чудовий, що не хотілося псувати його перепалками з Ланою.

— Вночі ми спали, — сором’язливо проказала Ніка і повернулася до нарізання ковбаси. 

— Ну і дарма, — загиготів Кот і ляснув Карину трохи нижче спини, — ми, наприклад, часу не гаяли. Правда, сонечко?

— Кот, — скривився я, — можна без подробиць?

— Що природно то не потворно, — з удаваною скромністю промовив Кот і схопив з тарілки шмат ковбаси.

— Гей, — Карина ляснула його по руці, — не хапай. Зараз всі разом будемо снідати.

Він засунув весь шматок до рота і почав виставляти на стіл тарілки і чашки. Збоку це виглядало так мило, наче Карина з Дімою були справжньою родиною, а ми прийшли до них у гості. Я спіймав себе на думці, що хочу кожного ранку отак стояти з Нікою на кухні і чекати, поки вона приготує мені сніданок. Потім їсти разом, годуючи один одного зі своїх тарілок і будувати плани на день.

Я давно планував з’їхати від батьків, і вжив заходів, щоб це сталося. Хоча я маю деякі заощадження, їх може не вистачити. Звичайно, вони покриють витрати на деякий час, але я хочу гарантій, що вистачить коштів, щоб платити за квартиру і забезпечити і Ніку, і мене. Я хотів запропонувати Ніці жити разом. Ця думка виникла з часу нашої зустрічі з Ольгою Петрівною біля парадного. Те, як вона дивилася на мене, говорило багато про що: вона не в захваті від того, що ми з Нікою зустрічаємось. І та комендантська година, яку вона ввела? Мене це просто дратувало. Обмеження за часом означали, що інколи ми могли не бачитися по кілька днів, якщо мені доводилося працювати допізна.

Коли ми закінчували снідати, на телефон прийшло повідомлення від організаторів боїв без правил. В школі я був справжнім хуліганом. Не раз брав участь у бійках “стінка на стінку”. Після однієї такої потасовки, мене і запримітили організатори — чели з універу, які, як і я, намагалися підзаробити. Але точно знаю, що за ними хтось стоїть. Інакше були б проблеми із ментами. Я припинив безглуздо ризикувати здоров’ям у бійках з нетверезими гопниками і почав робити це за гроші. 

Повідомлення надіслав один із організаторів — Шульц. Звідки таке дивне погоняло я не знав. У клубі всі називали себе вигаданими іменами, справжніх ніхто не питав. У суботу намічався бій, і він запрошував мене. Я вагався. Минулого разу нас ледь не накрили менти. Шульца вчасно попередили, всі глядачі і учасники встигли злиняти, інакше в мене були б великі проблеми. Вітчим попередив, якщо якось заплямую його відоме прізвище, мені буде непереливки.

Проте не заборона вітчима мене стримувала. Я незмінно виходив переможцем з  рингу, тому Шульц і кликав мене. Він запропонував спокусливу суму, еквівалентну моїй шестимісячній зарплаті в супермаркеті. Але навіть якщо я уникну серйозних травм, мій фасад може сильно  постраждати. Як тоді виправдовуватися перед Нікою? Я не хотів, щоб вона дізналася про цю темну сторону мого життя. Вона тільки почала мені довіряти, у нас усе налагоджується, і я боюся відштовхнути її. Останнє, чого я хочу, це щоб мене сприймали як безсердечну істоту, яка отримує задоволення від заподіяння болю іншим.

З іншого боку мені потрібні гроші. І це єдиний спосіб заробити їх швидко. Трохи подумавши, виходжу надвір, щоб перетелефонувати Шульцу і уточнити деталі. Усього один бій. Отримаю гроші і зав’яжу з цим. Переведуся на заочку і знайду нормальну роботу. Вітчим більше не матиме наді мною влади. Зможу послати його під три чорти і зажити нормальним життям. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍