Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З дачі ми повернулися ввечері, місто зустріло нас ранніми зимовими сутінками, що занурили будинки у темряву. У вікнах миготіли рідкі вогники; була неділя, день, коли люди зазвичай покидають свої домівки у пошуках розваг. Мені теж не хотілося повертатися додому. Благо вітчим на тиждень звалив у відрядження і не буде полоскати мені мізки. А з мамою ми взагалі рідко спілкуємося, тож ніхто не заважатиме мені мріяти про Ніку. Я не казав їй про свої плани стосовно квартири і решти. Ще рано, та і похвалитися немає чим. От коли справа вигорить, тоді їй все і розкажу.
— Щось трапилося? - запитала Ніка. Я і не помітив, що всю дорогу від зупинки йшов мовчки, обдумуючи свій план.
- Ні. А що?
- Ти якийсь дивний. Мовчиш. Я тобі чимось образила?
- Чому дівчата люблять усе ускладнювати? Якщо чоловік мовчить, це не означає, що він образився. Не приймай зміни у моєму настрої на свій рахунок.
- Добре. А давай поїдемо завтра ввечері кудись?
- Я пізно повернуся. У мене робоча зміна, — зітхнувши, зізнався я. - Тільки не ображайся.
- Я все розумію, - посміхнулася Ніка. — Але краще б ти більше часу приділяв навчанню.
— Бабки потрібні, — коротко відповів я.
Біля Нікіного будинку ми знову цілувалися і з трудом змогли попрощатися і розійтися. Вже підходячи до свого будинку, я раптом зрозумів, що вже сумую.
З цією неймовірною дівчиною я знайшов умиротворення і остаточно зрозумів, що почуття, які відчуваю, це не просто симпатія чи пристрасть, це щось глибше та яскравіше. Це і є кохання.
Я думав про це із завмиранням серця. А ще, сидячи в маршрутці і спостерігаючи, як літній чоловік тримає свою сиву супутницю за руку і щось шепоче їй на вухо, мріяв про те, як ми з Нікою так само підтримуватимемо один одного в старості. І мені знову здалося, що я щасливий.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти мене не знаєш, Юлія Феліз», після закриття браузера.