Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Розділ 16

Мілена

Гірко проплакавши весь вечір, я врешті-решт поринула у тривожний сон. А вранці прокинулася з опухлими очима та зі страшним головним болем. Відразу ж кинувшись до свого мобільного, я помітила скупе повідомлення від Ярика, що він поїхав у відрядження. Тому придушуючи у собі новий потік сліз, я швидко побігла в душ, щоб хоч трохи привести себе до тями та налаштуватися на робочий лад. 

На цьому тижні у модному домі тривала масштабна підготовка до показу, й усі працівники та стажисти були залучені до роботи. Тому хотіла я того чи ні, а повинна була виконувати покладені на мене обов'язки. Хоча протягом усього дня я почувалася дуже погано. Виконуючи доручені мені завдання, я свідомо намагалася уникати людей. Тому що оцінюючи мій блідий вигляд, усі довкола постійно мучили мене запитаннями, чи я не захворіла. Тож мені доводилося весь час брехати, вдаючи, що зі мною все гаразд. 

Ледве дочекавшись кінця робочого дня, я повернулася додому і приречено впала на ліжко. З кожною секундою мені ставало все гірше. І навіть присутність Маріси не допомагала мені вийти із пригніченого стану. Тому що всі мої думки поверталися до Ярослава. І хоча мої пальці постійно тягнулися до телефону, але в останній момент я зупиняла себе. Тому що Ярик явно дав зрозуміти, що сам передзвонить коли буде готовий до розмови. Тож скрутившись калачиком на ліжку, я переживала власне пекло на землі, страждаючи від нашої розлуки та невідомості. 

З кожним наступним днем я все більше занурювалася у депресивний стан, втрачаючи будь-який інтерес до всього, що відбувалося навколо. Мені було байдуже, що завтра мав відбутися показ нової колекції, серед якої буде представлена й моя сукня. Хоча ще кілька місяців тому, я вважала, що цей момент буде одним із найважливіших в моєму житті. А ось зараз для мене це все відійшло на задній план. Я не відчувала радості та піднесення, тому що без Ярика мій світ став тьмяним і безбарвним. 

З моменту нашої із ним сварки минуло чотири дні. І за цей час коханий дав про себе знати лише в єдиному повідомленні, яке було навіть без смайлика. А це дратувало і засмучувало мене. Накручуючи себе, я хвилювалася, що Ярик збирався розірвати наші стосунки, а від цього мене кидало в холодний піт. Щоб хоч трохи заспокоїтися, я вийшла на балкон і мовчки вдивлялася в зоряне небо, вдихаючи прохолодне повітря. Одягнена у тоненьку нічну сорочку, я ігнорувала вітерець, що ковзав по моїй оголеним плечам. І в цей момент відчувала себе так, ніби моє тіло тепер існувало без душі. 

Повернувшись в кімнату, я втомлено присіла на ліжко і взяла в руки телефон. Я розуміла, що більше не могла перебувати у цьому підвішеному стані, бо якщо так триватиме далі — я зійду з розуму. Мені необхідно було поговорити з Яриком і з'ясувати що між нами відбувалося. Хоча й водночас я страшенно боялася дізнатися відповідь. Розблокувавши екран, я збиралася натиснути кнопку виклику, але вже за мить злякано сіпнулася, бо відчула, що мій телефон завібрував. Помітивши на екрані обличчя коханого, я тремтячими пальцями стиснула телефон і прийняла виклик. 

— Алло, — вимовила здавленим голосом, сподіваючись, що це не приснилося мені.

— Привіт. Не спиш?

— Ні, — прошепотіла, мотнувши головою, ніби Ярослав міг мене бачити.

Щойно я почула його голос, усе моє тіло почало горіти вогнем, а серце зайшлося в шаленому ритмі.

 — Мілено, я подзвонив побажати тобі успіху, — стримано промовив коханий, в той час, як моє нервове напруження стиснуло грудну клітку, заважаючи мені дихати. — Я знаю, що завтрашній день для тебе дуже важливий.

Своїми словами мій любий зачіпав найвразливіші струни в моїй душі.

— Дякую тобі… — усе, що змогла із себе вичавити, намагаючись не заплакати.

— Немає за що… — сказав хлопець. І моє серце враз сіпнулося від переляку, що зараз він закінчить розмову. Я не могла цього допустити. Тільки не зараз! Тому спробувала швидко опанувати себе і випалила перші-ліпші питання.

— Як твоє відрядження? Ти залагодив усе, що планував?

— Майже, — відповів коханий, закашлявшись.

— Ярику, ти захворів? — я міцніше притисла телефон до вуха, вслухаючись у його динамік.

— Трохи… Мабуть, застудився.

— У тебе є температура? Ти купив собі ліки? — сипала питаннями, перелякавшись за його стан.

— Температура є. Але не висока. Тож не варто перейматися, — спокійно відповів Ярослав, заспокоюючи мене, мов дитину. — Окрім того, я купив у аптеці гарячий чай. 

— А… — налаштувалась на нові розпитування, але Ярик мене зупинив.

— Мілено, якщо ти продовжиш свій допит, я можу подумати, що ти хвилюєшся за мене, — пожартував коханий, а ось мені було зовсім не смішно. Бо він знаходився далеко від мене, і я ніяк не могла йому допомогти.

—  Я дуже за тебе хвилююся. А ще я страшенно скучила за тобою… — щиро зізналася, подумки линувши в його обійми.

— Я теж скучив, — відповів Ярослав здавленим голосом, залишивши жарти позаду. — Не дивлячись ні на що.

Розуміючи, що він мав на увазі, я опустила голову і відчувала, як мої очі почало щипати від сліз. Господи, якою ж я була ідіоткою! Навіщо я сказала тоді усі ті слова? І тим самим відштовхнула Ярика від себе. Схлипуючи, я сварила себе за дурість, але вже нічого не могла змінити.

— Мілено, ти що плачеш? — почула його стурбований голос, поки я відчайдушно намагалася вгамувати свою істерику. — Не мовчи! З тобою все нормально?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍