Читати книжки он-лайн » Сучасний любовний роман 💑💕📚 » Ти — мої крила, Вікторія Франко

Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

116
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 74
Перейти на сторінку:

— Ярику, прошу тебе, залишімо цю тему і просто житимемо далі, — в очах Мілени панував відчай, поки вона наївно сподівалася втекти від реальності.

— То ось якою є твоя стратегія? Ти збираєшся просто удавати, що проблеми немає? — мотнувши головою, я не хотів погоджуватися на цей самообман. —  На мою думку це не призведе ні до чого хорошого. І такі стосунки будуть заздалегідь приречені. Окрім того, ти маєш знати, що нам із твоїм батьком не вдалося поладнати. Я уявлення не маю, чому він дав нам дозвіл зустрічатися. І тим паче не можу знати чи це надовго.

— Це неправда!

— Правда.

Просканувавши мене шокованим поглядом, Мілена не змогла стримати своїх емоцій і заховавши обличчя долонями, почала тихенько схлипувати. Глибоко видихнувши, я розумів, що теж перебував на межі. Пекучий біль та образа випалювали мою душу із середини і я хотів якнайшвидше залишитися наодинці. Тільки так мені вдасться заспокоїтися і впорядкувати свої думки, щоб не наламати дров.

— Мілено, тобі вже час додому, — натякнув дівчині, що більше не збираюся продовжувати нашу розмову.

— Ярику, прошу тебе, не їдь. Залишся зі мною. Я не хочу сваритися, — просив мій янгол, остаточно розриваючи мою душу на шматки. Та сьогодні вперше з початку наших стосунків, я не хотів залишатися поруч з Міленою.  

— Я теж не хочу сваритися. Тому і їду. Дай мені час заспокоїтися. Я подзвоню тобі… пізніше.

— Ні. Я не хочу закінчувати нашу розмову на такій ноті! — дівчина почала істерити, роблячи ситуацію ще гіршою, ніж вона була.

Покинувши салон, я обійшов машину і відчинив дверцята з Мілениної сторони. А потім подав їй руку, чекаючи, коли вона вгамується. Ступивши на асфальт, дівчина притиснулася до мене усім тілом і почала гірко плакати. Мені було боляче дивитися на це, але я не зміг змусити себе збрехати, що все нормально, щоб хоча б якось її заспокоїти. Тому просто поцілував Мілену в скроню, а потім швидко розімкнув наші обійми та повернувся за кермо під шалене биття свого серця. Завівши двигун, я миттєво набрав швидкість і поїхав якнайдалі від її дому, поки в мою голову не встигли залізти сумніви щодо правильності мого рішення.

Повертатися у свою квартиру я теж не мав жодного бажання. Хоча й розумів, що треба було зібрати валізу, бо на завтра у мене була запланована робоча поїздка. Зупинившись біля набережної, я залишив машину і пішов прогулятися, абсолютно не звертаючи увагу на дощ. Промокнувши до нитки, я присів на бордюрі й приречено підвів голову до неба. В цей момент я почувався так, наче за власним бажанням з розбігу вгатився об бетонну стіну і тепер переживав наслідки удару, валяючись на землі. 

Закохавшись в Мілену з першого погляду, я зробив її сенсом мого життя. В той час, як для неї я був всього-на-всього хлопцем, з яким вона зустрічалася. І не більше… Така гірка правда вибила мене з колії. Я злився на себе за те, що втратив голову від цієї дівчини. І тепер не знав як це виправити.

Мене вивертало навиворіт від усвідомлення, що відсьогодні моє щасливе майбутнє повністю залежало від рішення меркантильного стариганя. І через це я сердився на Мілену за її позицію. Бо як я не намагався, та не міг зрозуміти її прив'язаності до батьків. Але, найгіршим було те, що навіть після почутого зізнання дівчини, я знав, що зрештою пробачу їй усе на світі та повернуся до неї, наплювавши на свою гордість. І через це мені ставало ще гірше…

1 ... 40 41 42 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти — мої крила, Вікторія Франко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти — мої крила, Вікторія Франко"