Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

165
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 137
Перейти на сторінку:
псуєш?

Він звертався до мене.

Дік сплюнув у куток кімнати.

— Я не знаю, — чітко промовив я, — про що ти в біса говориш. Ти зробив мою доньку проституткою, а тоді вбив її. І за це тебе вб’ю я.

— Сумніваюся, що тобі випаде така можливість, — відповів Джеррі, ставши в бойову стійку навпроти мене й дивлячись на підлогу. — Твоя донька була дурною сцикухою, поведеною на знаменитостях і думала, що може взяти мене під контроль і…

Він зупинився й ошелешено захитав головою.

— Та з ким це я, нахрін, розмовляю? Я бачу, як ти стоїш тут, і все одно купуюся на цю фігню. Ти молодець, Райкере, я це визнаю, — він шмигнув носом. — А тепер я спитаю тебе ще раз, по-доброму. Може, нам вдасться про щось домовитися. Тоді я відправлю тебе до своїх дуже витончених друзів. Розумієш, що я кажу?

Я повільно кивнув.

— Добре. Отже, поїхали, Райкере. Що ти робиш у Лизограді?

Я подивився йому в обличчя. Дрібний гопник, який думає, ніби має зв’язки. Тут я не дізнаюся нічого.

— Хто такий Райкер?

Блондин знов опустив голову й поглянув на підлогу між моїми ногами. Здавалося, те, що мало відбутися далі, його засмучувало. Врешті-решт він облизав губи, злегка кивнув самому собі й, підводячись, обтрусив собі рукою коліна.

— Ну, добре, крутелику. Але я хочу, щоб ти запам’ятав: у тебе був вибір, — він повернувся до синтетичної жінки. — Виведи його звідси. Щоб жодних слідів не було. А ще скажи їм: він нашпигований нейрухою, в цьому чохлі з нього нічого не витягнуть.

Жінка кивнула й подала мені бластером знак — мовляв, підводься. Потицяла Луїзин труп носаком чобота.

— А це?

— Позбудься його. Майло, Діку, йдіть із нею.

Чоловік із трубою запхав свою зброю за пасок і зігнувся, щоб узяти труп на плечі, наче в’язанку хмизу. Дік, який пішов за ним слідом, ніжно поплескав труп по одній прикрашеній синцями сідниці.

Монгол видав якийсь гортанний звук. Джеррі глянув на нього з легкою огидою.

— Ні, не ти. Я не хочу, щоб ти бачив, куди вони їдуть. Не хвилюйся — диск буде.

— Це вже точно, чуваче, — кинув через плече Дік. — Ми швидко його привеземо.

— Гаразд, досить, — грубо промовила жінка і стала переді мною. — Пропоную порозумітися, Райкере. У тебе є нейрохімія, і в мене теж. А це — ударостійкі шасі. «Локгід-Мітома», специфікації для пілотів-випробувачів. Ти ніхріна не можеш мені заподіяти. А я буду рада випалити тобі кишки, якщо ти бодай криво на мене глянеш. Там, куди ми їдемо, всім начхати, в якому ти стані. Ясно, Райкере?

— Мене звати не Райкер, — роздратовано промовив я.

— Еге ж.

Крізь двері з матованого скла ми пройшли у крихітне приміщення, в якому стояв туалетний столик і душова кабінка, а тоді вийшли в коридор, паралельний тому, що простягався вздовж кабінок. Тут освітлення було різке, сюди не долинала музика, а виходив коридор до більших, почасти прихованих за завісою роздягалень, в яких валялися й курили або просто дивилися у простір, як незайняті синтетики, молоді чоловіки та жінки. Якщо хтось із них і побачив, як їх проминула невеличка процесія, то не показав виду. Майло з трупом ішов попереду. Дік влаштувався в мене за спиною, а синтетична жінка йшла позаду, невимушено тримаючи бластер збоку. Востаннє я побачив Джеррі, коли він владно стояв у коридорі за нами, вперши руки в боки. Тоді Дік ляснув мене по голові біля скроні, і я знову повернувся вперед. Я вийшов одразу за безживними спотвореними ногами Луїзи на темну криту стоянку, де на нас чекав чисто-чорний видовжений аеромобіль.

Синтетична трохи відчинила багажник машини й помахала мені бластером.

— Місця вдосталь. Влаштовуйся.

Я заліз у багажник і впевнився, що вона не бреше. Тоді Майло закинув до мене Луїзин труп і грюкнув кришкою, залишивши нас разом у темряві. Я чув, як деінде глухо клацають, відчиняючись і зачиняючись, інші двері, а тоді — шепіт двигунів машини та легкий стукіт, коли ми відірвалися від землі.

Мандрівка була швидкою і легшою, ніж вийшла б така сама наземна подорож. Джерріні друзі їхали обережно: тому, хто має пасажирів у багажнику, не варто наражатися на знудженого патрульного за зміну смуги на дорозі без сигналу. Якби від трупа не відгонило калом, там, у темряві, можливо, було б майже приємно перебувати, як в утробі. Луїза під час тортур випорожнила кишечник.

Більшу частину поїздки я жалкував за дівчиною, а ще мене гризла злоба на безумство католиків, як собака гризе кістку. Пам’ять у цієї жінки була абсолютно не ушкоджена. Якщо не брати до уваги фінансових міркувань, то її можна було б воскресити одним обертом диска. На Світі Гарлана її б тимчасово перечохлили для судового слухання, щоправда, певно, в синтетичний чохол, а після винесення вердикту до полісу, яким уже володіє її родина, додалася б фінансова підтримка жертв, яку надає держава. У дев’яти випадках з десяти цих грошей вистачало, щоб забезпечити якесь перечохлення. Де твоє, смерте, жало?

Чи є фінансова підтримка жертв на Землі, я не знав. Гнівний монолог, який виголосила Крістін Ортеґа дві ночі тому, наче вказував на те, що ні, але принаймні можливість повернути цю дівчину до життя була. Якийсь гуру десь на цій всратій планеті постановив інакше, і Луїза, вона ж — Аненома, стала в чергу разом зі хтозна-скількома іншими людьми, щоб підписатися під цим безумом.

Людські істоти. Їх ніколи не зрозуміти.

Машина накренилась, і труп, коли ми полетіли донизу, неприємно підкотився до мене. Крізь одну мою штанину просочилося щось мокре. Я відчував, як починаю пітніти зі страху. Мене переллють у якусь плоть без тієї стійкості до болю, якою відзначається мій нинішній чохол. А поки я сидітиму в тому чохлі, з ним зможуть робити що завгодно — хоч фізично вбивати.

А тоді почнуть знову, в новому тілі.

А ще — якщо вони люди справді витончені — можуть підключити мою свідомість до віртуальної матриці, схожої на ті, що використовуються у психохірургії, і зробити все в електронному форматі. Суб’єктивно жодної різниці не буде, але там те, на що в реальному світі може піти кілька днів, можна зробити за кілька хвилин.

Я важко ковтнув, притлумлюючи страх нейрохімією, поки її не позбувся. Якомога лагідніше відштовхнув від свого обличчя холодні Луїзині обійми та спробував не думати про причину її загибелі.

Машина приземлилася, прокотилася кілька секунд по землі, а тоді зупинилася. Коли багажник знову відчинили, я побачив лише дах іншої критої стоянки,

1 ... 41 42 43 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Видозмінений вуглець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Видозмінений вуглець"