Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

хоче при мені оглядати ногу. Та й мені це ні до чого. Все й так було ясно, залишатися з ними — тільки марно час гаяти.

Сказав я їм на добраніч — і до дверей. А тут саме мій Фараон зволив заявитися: сів на задок, лапки простяг і давай похитуватися. Злий я був на нього за те, що вчора вранці його, негідника, знайти не міг, тож як крикну:

— Ану, геть звідси!

Фараон подивився на мене ображено так і — шмиг з кімнати.

— Такого ситого та гладкого мені й поросяти не доводилося бачити! А цей ще й приручений?! — сказав приятель Туташхіа.

— Це людоїд? — спитав Туташхіа.

Я промовчав. Туташхіа ледь усміхнувся, і теж ані слова. За весь час, що ми разом пробули в лазареті, то був єдиний знак того, що він мене впізнав. А я і голосу не подав, пішов до себе.

Наша родинна професія давно втратила попит, і те, що я вам розкажу, тепер уже не таємниця.

Виводити людоїдів можна двома способами: голодом і обжерливістю. Так чи інакше — в обох випадках вийде людоїд, але я віддавав перевагу голодові — менше часу згаєш. Пацюків треба брати неодмінно сім або дев’ять штук. Зловлених звірків кидають у порожню діжку. Якщо виводити людоїда голодом, треба брати залізну бочку, інакше, зголоднівши, пацюки прогризуть дерево й повтікають. Якщо вважаєте за краще обжерливість, згодиться й звичайна діжка — ситі звірки сидять сумирно, стін і дна не зачіпають. Що ще необхідне — то це темрява! Без темряви людоїда не матимеш. У діжці аж на дні темрява цілковита, якщо, звичайно, самому не присвічувати всередину. Коли будете виводити голодом — тримайте їх на самій воді. Якщо обжерливістю — корму давайте досхочу, тільки щось одне: кукурудзу або пшеницю — це вже як випаде. Я вам коротко розказую, а як докладно, то це ціла педагогічна система.

Так ото залишив я гостей, нікого не чекав, ліг спати. І навіть не чув, як Хосро привів до мене в кімнату нових хворих.

Уранці, як завжди, я прокинувся від гамору у великій палаті. Дата Туташхіа лежав спиною до мене, і не видно було, спить він чи ні. Його приятель дивився на стелю і, помітивши, що я прокинувся, побажав мені доброго ранку. Трохи згодом прийшов Хосро, налив води в умивальник і мовив приятелеві Туташхіа:

— Бесо-батоно, коли захочете їсти, кликнете мене, я подам.

Я добре розчув: «Бесо-батоно», але так само добре я знав, що чоловік, котрий прийшов з Датою Туташхіа, свого справжнього імені не назве. Ходили чутки, що Дата Туташхіа завів собі нового товариша, якогось Мосе Замтарадзе. «Мабуть, це він»,— подумав я, а так воно й було.

— Отіє-батоно, вставай, снідати пора,— так Замтарадзе будив Дату Туташхіа.

Ледве рухаючись, насилу допомагаючи один одному, вони нарешті повставали і повмивалися. Хосро приніс їм смаженої свинини, яєчні, картоплі й по чарочці горілки. Кінчили вони їсти. Мосе Замтарадзе знову ліг. А Туташхіа дістав з хурджина[12] «Витязя в тигровій шкурі» і, перегортаючи, почав читати раніше відзначені місця.

— Ти казав, що, боячись Фараона, жоден пацюк на гарматний постріл до цього будинку не наблизиться, а тут їх повнісінько,— сказав трохи згодом Замтарадзе Туташхіа.— У мене під ліжком чи трохи ближче до стіни, точно не скажу, вони на світанку весілля влаштували, а може, на свій пацючий базар збіглися...— В кімнаті було тихо, і Замтарадзе прислухався: — Чуєш, он і зараз чортзна-що викоюють!

Ліжка моїх сусідів стояли узголів’ями до стіни. А по той бік стіни, на балконі, моя діжка з пацюками.

Туташхіа прислухався. На якусь мить напружився. Там чути було метушню.

— Сьогодні знову хмарно,— сказав він і встав.

У нього була переламана ключиця, ходити йому було важко. Щоб вийти на балкон, треба було перейти через велику палату, просунувшись по дорозі через вузький прохід між грубкою і ліжком. На проході стояв Чоніа. Туташхіа повернувся боком, щоб не зачепити його. Він пройшов би, але Чоніа заступив йому дорогу.

— Тут двоє не розминуться. Хіба не бачиш, з того боку обходити треба! — попередив Чоніа.

Абраг мимоволі скорився і, вернувшись, обійшов грубку з другого боку.

— Отак-о! — мовив Чоніа.

Туташхіа зупинився. Зміряв Чоніа поглядом від голови до п’ят. Ну, думаю, нарвався Чоніа, тут його нахабству дадуть відсіч.

На якусь хвильку запала тиша.

Чоніа дивився на Дату Туташхіа зухвалими зеленими очима. «Тут я господар,— здавалося, казав він,— і дотримуйся порядку, який подобається мені. А то знайдеться на тебе управа, хто б ти не був». А порядок у лазареті був такий, що Чоніа підтоптав під себе всіх.

Дата Туташхіа дивився на Чоніа, як хлопчина дивиться на нову задачу, щойно написану на класній дошці. Потім ледь-ледь осміхнувся. Це було схоже на радість, коли в голові вже крутиться розв’язання. Ніби згоджуючись із своїми думками — так-так, мовляв, знаю,— він нахилив голову і вийшов на балкон.

Я схопився з постелі й став одягатися. Мосе Замтарадзе торкнув мене за рукав і шепнув:

— Вибачте, батоно, дозвольте глянути, котрий це.

Я відступив. Він окинув оком Чоніа й знов опустився на постіль. Чоніа підворушив у грубі жар, і полум’я спалахнуло з шумом і тріском. Квішиладзе, гадаючи, що Чоніа не почує, тихесенько сказав Кучулоріа:

— Бачив, як він отого нового?!

Кучулоріа бликнув на Чоніа і, пересвідчившись, що той його не бачить, ледь помітно всміхнувся Квішиладзе. Чоніа зачинив дверці в грубі й, відкашлявшись, мов оратор перед виступом, почав:

— Базікати ти мастак, батоно Квішиладзе, а як треба помізкувати, то тебе немає?! Ось нас тут чотири каліки, а скільки днів у нас в роті й ріски не було — ти про це подумав? І грошей немає. Та якби й були, то ти он без ніг. І в кого з нас вистачить сили хоча б через тин Мурмана Торіа перелізти? Я вже не кажу — добратися до Поті, накупити харчів і приперти їх сюди...— Чоніа, видно, забракло красномовства, і він змовк, так і не докінчивши своєї думки.

— Ти правду кажеш! — Кучулоріа вимовив це так палко, що Чоніа вирішив знову вести своєї.

— Та воно й правда, тільки хотілося б мені знати, в чому отой новенький винен, що припаси наші скінчилися й ми сидимо, поклавши зуби на полицю. Що ж, по-вашому, йому робити?— спитав Вараміа.

— Я знаю, що кажу, бідолашний