Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

військовій шинелі, який дико посміхався, перекриваючи трубопровід, що постачав газ і нафту на Захід, а потім слідував кадр, в якому Західна Європа занурюється в темряву. Це було настільки далеким від уявлень росіян про самих себе, що я аж зіскочив зі стільця.

Переважна більшість росіян вважають свою країну мирною і доброзичливою, силою добра і моральної поведінки. В їхніх очах лиходії та агресори, справжні винуватці погіршення глобальної ситуації - на Заході. Саме Захід історично вторгся на російські землі; і російському народу постійно твердять, що зараз Захід підштовхнув військові сили НАТО на схід, до російського кордону.

На щорічній прес-конференції в грудні 2020 року Володимира Путіна запитали, чи несе він, як президент Росії, якусь відповідальність за небезпечний стан відносин між Сходом і Заходом. На запитання, чи вважає він Росію “білішою за білих” з точки зору відповідальності за “нову холодну війну”, він гнівно відповів: - У порівнянні з вами (Заходом), так, ми біліші за білих! Ми справді біліші за білих. Ми погодилися звільнити від радянського панування всі ті країни, які хотіли жити і розвиватися незалежно. Ми чули ваші (Заходу) обіцянки, що НАТО не буде просуватися на схід до наших кордонів, але ви не дотримали своїх обіцянок!

Може бути шокуючим відкриттям, що інша сторона має зовсім іншу думку про нас, ніж ми самі про себе. Особливістю протистояння між Сходом і Заходом є те, що ми створили викривлені образи один одного - стереотипні погляди, які класифікують інших як лиходіїв, тоді як ми самі є “хорошими хлопцями”. Якщо ми хочемо зруйнувати психологічні бар’єри між нами, ми повинні подолати ці стереотипи, замінити упередженість на відкритість, а зашорене мислення - на більшу самосвідомість. Нам потрібно подивитися на себе з таким же лютим поглядом, з яким ми дивимося на “іншого”.

Чи є Росія Європою? Це важливе питання, яке залишається невирішеним протягом кількох століть. Географічно Росія, безсумнівно, є Європою - 120 з 144 мільйонів росіян живуть в європейській частині нашої країни. Але з культурної точки зору відповідь не така очевидна. Питання важливе, тому що я вважаю, що двадцять перше століття - це століття конкуренції між цивілізаціями: Євроатлантичною, ісламською, конфуціанською і так далі. Я вважаю, що конкуренція корисна для людства - вона не дає нам застоюватися і спочивати на лаврах. Але конкуренція також означає боротьбу, відстоювання власних інтересів і вибір союзників.

У цьому контексті Росія - остання країна, що не визначилася, зі спорідненою європейською культурою. Зауважте, що я кажу “спорідненою” - можливо, навіть сестринською - але не абсолютно однаковою. Ми є частиною європейської сім’ї, а міжсімейні конфлікти часто є найскладнішими. Росія завжди відчувала ідеологічну загрозу з боку Західної Європи, що, враховуючи інші географічні реалії, означає загрозу руйнування і хаосу. Водночас Західна Європа була і залишається для нас моделлю ідеального майбутнього, яку ми іноді намагаємося перейняти для себе. Досить сказати, що ідеології соціалізму і комунізму прийшли в Росію з Німеччини, Великобританії та Франції. У Росії вони призвели до створення тиранічної соціалістичної держави, тоді як Західна Європа також певною мірою перейняла їх, але без тиранії. В епоху царського самодержавства, радянської влади і тепер, протягом двох десятиліть правління путінської злочинної банди, Захід був і ідеологічним ворогом, і стандартом, за яким ми міряємо себе. Кожен росіянин визнає старий радянський заклик “наздогнати і перегнати Захід” вираженням нашої національної неповноцінності.

Західна Європа, з іншого боку, завжди відчувала загрозу від величезних розмірів Росії, її незбагненних просторів і безладного характеру. Захід намагався організувати нас по-своєму або дистанціюватися від нас, але завжди безуспішно. Захід створив дивні образи росіян: Західні інтелектуали бачили в нас жахливих героїв Достоєвського, не знаючи, що багато росіян вважають Достоєвського депресивним аутсайдером з психологічними проблемами, а його персонажів - незбагненними у своїх стражданнях, про яких ми не маємо бажання читати. Навпаки, кожен, хто знайомий з народним російським мистецтвом і ремеслами - хохломським розписом по дереву, палехською лаковою мініатюрою, гжельською керамікою - знає, що вони вирізняються життєрадісністю і романтизмом.

Психологічний конфлікт між нашими гілками спільної європейської цивілізації почався не з Путіна, і його відхід сам по собі не поставить крапку. Аж до кінця радянської епохи застою влада пропагувала антизахідництво, тому росіяни природно сприймали прозахідну орієнтацію як своєрідний протест. Але росіяни припустилися звичайної помилки психологічного перенесення, вважаючи, що оскільки ми любимо Захід, то і Захід повинен любити нас. Це неминуче було помилкою. Захід був зайнятий власними проблемами, а зменшення загрози зі сходу просто сприйняв як можливість безперешкодно займатися бізнесом. Західні спекулянти і бізнесмени-невдахи прийшли в Росію, проектуючи на нас свої проблеми. Росіяни вважали їх прикладом того, якими є всі західні люди (так само, як Захід вважав нас усіх Достоєвськими).

Любов почала згасати. Символічним переломним моментом у відносинах став момент, коли Примаков вирішив розвернути свій літак над Атлантикою після рішення НАТО бомбити Югославію в 1999 році. Ці бомби вразили нас, росіян, у наші серця і створили російську версію нашого власного Версальського синдрому. Коли Путін прийшов до влади, це дозволило йому відродити антизахідний троп про те, що “єдине, що розуміє Захід - це сила.

Протягом кількох років своєї внутрішньої еволюції Путін розумів небезпеку такого підходу, але його бажання переобратися на третій термін - і необхідність утримати Медведєва на своєму місці - зробили увічнення образу західного “ворога” неминучим. Промова Путіна на Мюнхенській конференції з питань політики безпеки у 2007 році була спрямована на те, щоб налякати Захід, а також російський народ: - Ворог біля наших воріт, - таким було його послання до внутрішньої аудиторії, - Зараз не час думати про демократію. - Зерно впало на родючий ґрунт. Війна з Грузією 2008 року стала лакмусовим папірцем для цього. Анексія Криму в 2014 році і вторгнення на решту території України в 2022 році ознаменували початок гібридної війни із Заходом. Не випадково Путін, згідно з деякими джерелами, обрав Київ на початку минулого десятиліття, щоб оголосити своєму оточенню, що Третя світова війна тепер неминуча, і прийняв доленосне рішення розпочати грандіозну програму переозброєння. Російська економіка і російське суспільство зараз базуються на цій концепції. Російська зовнішня політика була переорієнтована на схід. Путін, в дусі Олександра Невського, готовий пожертвувати політичною незалежністю Росії, щоб залучити Китай до протистояння західним ідеям. Але між інтересами правлячого злочинного угруповання в Кремлі та інтересами країни існує величезний розрив. У російського народу і самої Росії немає антагоністичних конфліктів із Заходом. Є конкуренція і бажання зберегти власну ідентичність,