Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

але є чітке розуміння того, що історично ми належимо до спільної цивілізації, а також прийняття і готовність спиратися на це при визначенні бачення нашого майбутнього.

Проблема в тому, що Путін і його оточення не здатні прийняти це бачення. Демократичні цінності, права людини, прозорість бізнесу, компроміси і відмова від використання сили як інструменту примусу і конкуренції - все це не просто ідеологічно неприйнятно для них, це об’єктивно ставить під загрозу їхню владу, а отже і їхнє існування. Нинішнє покоління росіян має вибір, які відносини ми хочемо будувати, коли Путіна не стане. Ми повинні вирішити, чи увічнити божевільну парадигму холодної війни, парадигму, в якій “єдиний хороший (російський) ведмідь - це мертвий ведмідь, - чи знайти спосіб жити разом; можливо, навіть не разом, але принаймні в дружній близькості…

*Розділ 14

КЕРОВАНА ДЕМОКРАТІЯ

Люди на Заході іноді спантеличені природою влади в Росії. Бракує ясності щодо того, як працює політична система і чи є Росія демократією. Західні ЗМІ повідомляють про голосування і вибори, опозиційних кандидатів, передвиборчі кампанії і дебати, а Володимир Путін, здається, не зупиняється на досягнутому і продовжує керувати країною в стилі диктатора в бляшаному горщику. Через плутанину в цих суперечливих сприйняттях, можливо, варто згадати кілька речей, які допоможуть пояснити реальність, що стоїть за зовнішнім виглядом.

Борис Єльцин зберіг і розширив демократичні інститути, запроваджені Михайлом Горбачовим, включаючи вільні вибори і (спочатку) незалежний парламент. Конституція 1993 року проголосила Росію демократичною, федеративною, правовою державою з республіканською формою правління. Державна влада розділена між законодавчою, виконавчою та судовою гілками. Різноманітність ідеологій і релігій санкціонована, а державна або обов’язкова ідеологія не може бути прийнята. Підтримується право на багатопартійну політичну систему. Зміст законів має бути схвалений громадськістю до того, як вони набудуть чинності, і вони повинні бути сформульовані відповідно до міжнародного права і принципів. Але економічний хаос тисяча дев’ятсот дев’яностих років призвів до того, що багато росіян втратили віру у вільну ринкову демократію, яку розбудовував Єльцин. Він визнав це у своїй промові про відставку, коли передав естафету Володимиру Путіну в грудні 1999 року. Як я вже згадував раніше, першими ознаками того, що новий президент продовжить відстоювати демократичні цінності свого попередника, було те, що Путін пообіцяв зберегти вільні і чесні вибори, свободу слова, свободу совісті, свободу засобів масової інформації та права приватної власності.

Першою ознакою того, що насправді планував Путін, став маніфест, опублікований ним у 2000 році під назвою “Росія на рубежі тисячоліть. - У ньому він на словах підтримує демократичні принципи, але його найтепліші слова призначені для персоналізованої моделі державної влади, яку він збирається запровадити в Росії. Він описує ліберальні реформи тисяча дев’ятсот дев’яностих років як західне нав’язування, яке має бути повалене. - Досвід дев’яностих яскраво показує, що справжнє оновлення нашої країни не може бути забезпечене експериментуванням з моделями і схемами, взятими з іноземних підручників. Механічне копіювання досвіду інших народів не гарантує успіху… Росія не може стати версією, скажімо, США або Великобританії, де ліберальні цінності мають глибокі історичні традиції. - Путін поставив під сумнів “ліберальні цінності” на противагу своїй похвалі державній автократії: замість індивідуальних прав - сильна держава і централізована влада. - Наша держава, її інститути і структури завжди відігравали винятково важливу роль у житті країни та її народу… Сильна держава - це не аномалія, якої потрібно позбутися. Навпаки, вона є джерелом порядку.

Щоб виправити помилки “західного” експерименту, Путін сказав, що необхідно повернутися до традиційних “російських” цінностей. Деякі з перерахованих ним цінностей нагадують про елементи авторитарного минулого Росії.

Патріотизм: Патріотизм є джерелом мужності і сили нашого народу. Якщо ми втратимо патріотизм, національну гордість і гідність, ми втратимо себе як націю. Віра у велич Росії: Росія була і залишиться великою державою.

Державність: Російський народ стурбований ослабленням державної влади. Вони з нетерпінням чекають відновлення керівної і регулюючої ролі держави.

Колективізм: Кооперативні форми діяльності завжди переважали над індивідуалізмом. Колективістське мислення має глибоке коріння в російському суспільстві. Більшість росіян вважають, що підтримка держави є запорукою покращення їхніх перспектив, а не індивідуальні зусилля та підприємництво.

Нова російська ідея: Нова російська ідея виникне як поєднання загальнолюдських принципів з традиційними російськими цінностями.

- *

Коли я читав маніфест Путіна у 2000 році, мене вразила схожість його “російських” цінностей з основоположними принципами Олександра Третього, найбільш репресивного з пізніх Романових, який постановив, що держава повинна будуватися на Православ’ї, Самодержавстві, Народності - Православ’ї, Самодержавстві та Нації. Применшення Путіним значення індивідуального підприємництва і його наполягання на верховенстві держави здалися мені тривожними і відсталими. Навіть назва, яку він обрав для своєї моделі державної влади - Нова російська ідея - відгонила старим мисленням. Вперше “російська ідея” була представлена на Заході філософом Володимиром Соловйовим наприкінці дев’ятнадцятого століття для позначення слов’янофільського антизахідництва та віри в російську культурну вищість. “Російська ідея” - це ідея російської винятковості, переконання в тому, що Росія була обрана для того, щоб відігравати особливу роль в історії цивілізації, з унікальною ідентичністю, яка вказує їй шлях, відмінний від решти світу, на противагу ліберальним, індивідуалістичним свободам Західної Європи.

У путінській версії “російської ідеї” могутня держава ототожнюється з могутнім лідером; національна єдність втілюється і представляється єдиним колективним речником - президентом. Його твердження про те, що Єльцинські роки були небажаним відхиленням, а експеримент з урядом західного зразка довів непридатність Росії до такої системи, сподобалося деяким верствам громадської думки, в тому числі тим, хто визнав меседж Путіна про те, що Росія стає некерованою без сильної держави, здатної навести порядок. Сильна держава” могла б бути виправданою в перехідний період, необхідний для побудови вільного громадянського суспільства, але вільне громадянське суспільство так і не було побудоване. А прихильники Путіна надали “російській ідеї” нового, додаткового виміру: думка про те, що тільки Володимир Путін може гарантувати стабільне управління, настільки широко повторювалася і просувалася, що, подібно до Людовика Чотирнадцятого, він почав вірити, що лєта се муа - держава - це я. - Коли керівник апарату Путіна В’ячеслав Володін сказав у 2014 році, що “сьогодні немає Росії, якщо немає Путіна, - це був не жарт, а освячення одноосібної держави.

Поряд з відновленням правопорядку, Путін пообіцяв повернути Росії колишнє становище світової держави. Борис Єльцин вважав демонтаж радянської імперії своїм найбільшим досягненням, звільненням республік, які прагнули незалежності, що дозволило б Росії знову приєднатися до світової спільноти націй; але Путін описав розпад СРСР як “найбільшу геополітичну трагедію століття. - Він лаяв Захід за приниження Росії