Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

пекельного казана. Іншого чоловіка жене страх за власне життя, а за ним, по гарячих слідах, мчить люта ненависть з ножем напоготові. Це насправді жахливо. Але як це пов'язати з тим, що ви мені розповіли про монетку? Запевняю вас, Філіпсе, я відчуваю, що сюжет набиратиме гостроти. Відтепер нас переслідуватиме таємниця, а звичайні, на перший погляд, події набудуть особливого значення. Ви можете зі мною не погоджуватись і закривати на все те очі, та ви змушені будете їх розплющити. Запам'ятайте мої слова, вам доведеться змиритися з неминучим. Волею випадку саме в наших руках опинився ключ до таємниці, і тепер нам належить її розгадати. А що стосується винних у всій цій дивній історії, то вони не зможуть від нас утекти. Ми розкинемо тенета на цілісіньке місто, і в один чудовий момент на вулиці, де юрмиться безліч люду, ми натрапимо на слід невідомого злочинця. Я майже бачу, як він неквапом наближається до вашої тихої площі, тиняється закутками міста, безцільно, на перший погляд, блукає широкими вулицями, тим часом усе ближче і ближче підступаючи, не в змозі протистояти невидимій силі, як у тій східній казці, де кораблі притягувало до магнітної скелі[34].

— Звісно, — мовив Філіпс, — якщо вертіти монетою у всіх перед очима так, як ви це зараз робите, можете бути певні — злочинець не забариться. І я навіть не сумніваюся в тому, що вас жорстоко поб'ють і обчистять. Але нам нема за що переживати. Ніхто не бачив, як ви підібрали монету, тож ніхто не знає, що вона у вас. Щодо мене, то я хочу спокійно спати і займатися своїми справами з відчуттям цілковитої безпеки і впевненості у звичному порядку речей. Я згоден, що події сьогоднішнього вечора — уся та вулична пригода — були незвичайними, та я навідріз відмовляюся мати до цього будь-який стосунок і, якщо треба буде, готовий звернутися до поліції. Я не стану рабом золотого Тиберія, хоч він і втрапив у поле мого зору в дещо драматичний спосіб.

— А я, — мовив Дайсон, — хочу, як той мандрівний лицар, йти далі у пошуках пригод. І мені не доведеться довго шукати — вони самі мене знайдуть. Я ж буду насторожі: зачаюсь, як той павук, усередині своїх тенет, реагуючи на кожен порух.

Незабаром Дайсон пішов, а містер Філіпс провів решту ночі, розглядаючи кремнієві наконечники стріл, які він нещодавно придбав. У нього були всі причини вважати, що це робота сучасної і аж ніяк не первісної людини, але він зовсім не зрадів, коли ретельна перевірка підтвердила його підозри. Розлютившись праведним гнівом етнолога, він зовсім забув про Дайсона та золотого Тиберія, а коли на світанку пішов спати, ця історія геть вилетіла в нього з голови.

Випадкова зустріч

Неквапно походжаючи Оксфорд-стріт і ліниво роззираючись навсібіч, містер Дайсон насолоджувався рідкісним післясмаком важкого робочого дня. Споглядання за людьми, дорожнім рухом та вітринами крамниць лоскотало його органи чуття вишуканим букетом стимулів. Із серйозним виглядом людини, що несе на собі всю вагу значущості, він уважно поглядав то ліворуч, то праворуч, боячись проґавити якусь вкрай важливу деталь. На переході його ледь не збив фургон, бо він, бачте, не любив поспішати, а вечір видався навдивовижу теплий. Щойно він зупинився, щоб трохи перепочити, як один гарно вбраний джентльмен, що стояв на протилежному боці вулиці, привернув його увагу своїми різкими жестами та змусив жадібно, мов риба, ковтати ротом повітря. Екіпажі, карети та кеби стрімким потоком мчали туди й сюди, і навіть найзавзятішому шукачеві пригод забракло б духу випробовувати свою долю, щоб перетнути дорогу. Однак той, хто привернув увагу Дайсона, метався на краю тротуару, мов навіжений, час від часу кидаючись назустріч смерті і так само збуджено відскакуючи назад, неабияк дивуючи перехожих. Урешті-решт, коли в невгамовному потоці екіпажів утворився невеличкий просвіт, що міг би випробувати на мужність якого-небудь хлопчака, той чоловік нестямно кинувся через дорогу і, ледь уникнувши смерті, налетів на Дайсона, як тигр на свою здобич.

— Я бачив, як ви розглядалися на всі боки, — сказав він, напружено видихаючи слова йому в обличчя, — хіба не так? Той чоловік, що вийшов з хлібної крамниці та вскочив у екіпаж три хвилини тому, був молодиком в окулярах і з чорними бакенбардами? Ви що, язика проковтнули? Заради усіх святих, не мовчіть! Відповідайте! Це питання життя і смерті.

Від надмірного хвилювання слова клекотали у нього в роті, обличчя то червоніло, то блідло, а на чолі виступили крапельки поту. Він нетерпляче переступав з ноги на ногу і смикав себе за комір плаща, наче щось застрягло в нього в горлянці і не давало дихнути.

— Шановний, — мовив Дайсон, — то в мене звичка така — озиратися по сторонах. Ви все цілком правильно підмітили. Як ви й казали, молодик, чи точніше, дещо сором'язливий з виду чоловік, стрімко вибіг із крамниці і вскочив до екіпажу, який, вочевидь, на нього чекав, оскільки зразу рушив у східному напрямі. Він також, як ви кажете, був в окулярах. Може, хочете, щоб я зловив вам екіпаж і ви змогли наздогнати цього джентльмена?

— Ні, дякую, не треба, це буде лиш марнуванням часу.

Чоловік нервово проковтнув клубок, який, здавалося, застряг у нього в горлі, і Дайсон стривожено спостерігав, як той зайшовся істеричним сміхом, міцно вхопившись за ліхтарний стовп і гойдаючись, як корабель під час хитавиці.

— Як я тепер покажуся лікарю на очі? — пробурмотів він собі під ніс. — Це жахливо — підводити його останньої миті. — А тоді зібрався з духом, випрямив спину і спокійно повернувся до Дайсона.

— Даруйте мою нечемність, — мовив він. — Не кожен би таке терпів. Та чи не були б ви такі ласкаві трішки зі мною пройтися? Я трохи зле почуваюся. Може, то все від спеки.

Дайсон кивнув на знак згоди, водночас намагаючись уважно роздивитися цього дивного персонажа. Чоловік був одягнений зі смаком — навіть найприскіпливіший експерт не зміг би поставити під сумнів крій його вбрання, — та все ж його одяг, якщо брати загалом, від капелюха до черевиків, створював враження якоїсь недоречності. На голові у нього був високий шовковий котелок дивного фасону, що виглядав доволі поношеним, так само як і мішкуватий сюртук, і щось підказувало Дайсону, що у нагрудній кишеньці вкрай рідко з'являється чиста носова хустинка. Його обличчя було не з найприємніших, і його аж ніяк